Розкажу Вам свою історію про втрачене щастя, яке тоді мені здавалось не потрібним і моє шосте відчуття мене не підвело…
Після закінчення університету я зустріла Андрія. Він працював у сфері комп’ютерних технологій й жив на орендованій квартирі, бо сам був з маленького села нашої області.
Мені ж теж в житті все давалось не просто, родина моя жила бідно, тож навчання своє тягнула сама на собі. Я ставила собі ціль навчатися тільки на відмінно, бо тоді мені надавалася підвищена стипендія, на яку я могла прожити у чужому для мене місті без сторонньої допомоги.
Коли ж закінчила навчання, то по рекомендації мого куратора мене взяли працювати журналістом в одну газету й це для мене було великим щастям. Мені хотілося досягти успіхів у кар’єрі, а потім вже будувати сім’ю.
Тож зустрічаючись з Андрієм я просто була щасливою і насолоджувалася такими моментами, а про одруження навіть не задумувалася. Проживали ж ми окремо, не хотілося мені обтяжувати себе цивільним шлюбом.
Одного вечора Андрій прийшов до мене святково одягнений і з великим букетом червоних троянд. Це мене трохи налякало, якщо чесно. Мій хлопець виглядав дуже щасливим і розказав мені, що йому запропонували контракт в Канаді, начеб – то фірма, де він працює, відкриває там свій філіал і йому пропонують гарну роботу з забезпеченням житла.
Андрій додав, що хотів би, щоб я поїхала з ним в статусі його дружини й запропонував мені розписатися найближчим часом. Мене такі новини трохи шокували, але я стримала всі свої емоції, привітала його і сказала, що подумаю до завтра, бо не хотілося псувати такий гарний вечір.
Всю ніч мені не вдалося заснути, бо все думала над пропозицією свого хлопця й для себе вирішила, що не поїду нікуди. Розуміла я також, що якщо відмовлюся їхати, то Андрій нікуди сам не поїде і відмовиться від своєї мрії, а мені не хотілося, щоб він через мене втрачав можливість бути щасливим.
Виходити заміж і покидати свою країну я не планувала, бо мріяла розвиватися і рости професійно. А будучи в чужій країні мені світить тільки жити життям чоловіка, в його тіні. Мене така перспектива не влаштовувала.
Наступного дня, ввечері, я зателефонувала Андрію й сказала йому, що зовсім не кохаю його і заміж за нього не вийду. А чи кохала його насправді? Сама не знаю, але після сказаного наче камінь з душі спав і ніяка совість мене не гризла.
Мій хлопець дуже образився на мене й поїхав в Канаду сам. А вже через рік я побачила на його сторінці в фейсбуці, що в нього з’явилась дівчина. Й видно, що він щасливий. Та і мені вдалося досягти успіхів у роботі й тепер я живу своїм омріяним життям й не картаю себе за те, що зробила Андрія нещасним.
