Коли мені було 10 – моя мама втекла з дому. Я добре пам’ятаю той момент, коли прокинулася вранці, а неньки немає. Лише злий батько все кричав і тицяв мені в лице якимось надірваним папірцем. Він говорив, що мати втекла кудись з коханцем й тепер я нікому, крім нього, в цьому світі не потрібна.
Мене ж моя матір завжди дуже любила. Мені й досі не зрозуміло, чому вона так зі мною вчинила. Після почутого від батька – бачити її мені більше не хотілося, я ніколи не зможу їй пробачити те життя, яке потім чекало на мене.
Батько тоді ж наче озвірів, й став виховувати мене у великій суворості. Коли я трохи підросла, то він не дозволяв мені носити яскраві речі або користуватися якимись дівчачими штучками: добре пахущими шампунями чи косметикою. Батько вважав, що це все приведе мене до розпусти, як мою маму. Дивитися телевізор – була заборона для мене, а Інтернету ж у нас ніколи вдома й не було, бо там взагалі був розсадник якось нечисті.
Звичайно ж, що таке життя мені не подобалося, бо я росла нормальною дівчиною, яка хотіла жити та насолоджуватися життям, а не сидіти весь час вдома у своїй кімнаті під пильним поглядом батька. Якщо ж мені доводилося прийти додому із запізненнями, то він мене бив, а бувало, що й закривав у моїй кімнаті, та навіть не дозволяв включати світло. Те, що він на мене кожного ранку кричав для профілактики, як він казав, взагалі було нормою.
Якось, ідучи зі школи, я познайомилася із Максимом, він сидів на лавочці й грав на гітарі з друзями, вони пили пиво. Ми познайомилися з ним й почали зустрічатися, правда це були короткі зустрічі між уроками або коли я йшла додому. А через два місяці, на мій 15-й день народження, мені вдалося вперше й назавжди втекти з дому, до Максима.
Мій хлопець, як виявилося, жив у іншому місці, що мені й подобалося найбільше всього. А ще, він був старший від мене на 15 років та жив сам, у своїй квартирі, яка залишилася йому від діда. Мені здавалося, що моя мрія здійснилася.
Та життя крутнуло по іншому. Максим виявився не таким вже добрим та хорошим, як здавалося. Він часто випивав, вживав наркотики й підіймав на мене руку. Тож через п’ять років такого життя я покинула його, та вже й не сама, а з трирічним сином на руках.
Зараз же ми живемо на орендованій квартирі, у мене є новий чоловік й ми проживаємо з ним в цивільному шлюбі. Тепер мені можна з упевненістю сказати собі та всім, що я по-справжньому щаслива.
А щодо батьків, то нічого казати не хочеться, а лише хочеться наголосити на тому, що бачити їх ніколи більше не хочу. Нехай навіть вони й рідні мені, але пробачити ще не можу… Матір за те, що покинула, а батька – за зіпсоване дитинство й життя.
