Мій чоловік виріс у дитячому будинку, з дитинства у нього була мрія придбати власну квартиру. Тут він працював на різних роботах, але заробити на житло ніяк не вдавалося. Не те, що б ми не мали де жити. Просто хочеться невеликої квартири у новобудові з сучасним ремонтом і наповненням, бо ми проживаємо у старій хрущовці, що перейшла мені у спадок від моїх батьків.
Якось до нас на вечерю прийшов товариш чоловіка і розповів, що збирається їхати на роботу в Іспанію, він має там знайомих, точно не обмануть і хороші гроші можна заробити, а йому потрібно дітям допомогти завершити навчання в університеті.
От мій Женя загорівся бажанням їхати на заробітки разом із товаришем. Я не стала відмовляти, а підтримала його у цьому бажанні. Почав він виготовляти документи, звернувся до тих людей, що його товариш, все оплатив, та чекати на них прийшлося значно довше. Друг не став чекати Женю та у листопаді поїхав в Іспанію.
У грудні зателефонували чоловіку, що і його папери готові – може забирати. Коли вже все було на руках – Женя зателефонував до друга, щоб розпитати, як справи. А той нічого не розповідав детально, але відговорював їхати. Женя не прислухався, зібрав валізу і поїхав за кордон.
Коли приїхав уже на місце – то побачив, що роботи нема, все завмерло, бо у країні ввели суворі обмеження. Так він просидів там місяць без роботи та з порожніми кишенями повернувся додому.
