У нас із чоловіком двоє синів. Один уже давно не живе з нами, виїхав за кордон працювати і там знайшов собі дружину, така дівчинка хороша, наче й полька, але така своя, така щира. І внучки в нас хороші, син української вчить, а невістка польської, то так мило щебечуть. А от молодший живе з нами ще, але вік вже такий, що невістку ледь не з дня на день чекаю.
Молодшенький у нас хлопець розумний, видний, веселий, але щось дуже вибагливий. За ним ще зі школи дівчата бігали та він усе перебирав. Скільки вже було гарних та хороших дівчат до нього приходили і видно було, що він подобається, але він не поспішав заводити стосунки чи знайомити нас.
Аж ось якось з пів року тому почав десь вечорами пропадати, повертатися пізніше. Материнське серце відчуло, що нарешті він знайшов собі дівчину. Я вже й випитувала, й чоловіка підбивала, щоб поговорив. Дуже вже хотілося познайомитися з тією, кого синочок собі вибрав. Та він не поспішав нас знайомити, навіть не відповідав однозначно чи є у нього дівчина. То я вже змирилася і почала просто чекати, не влаштовувати ж мені за ним стеження, думаю. Як час прийде, то познайомить.
Якось син попередив нас із чоловіком, що прийде додому не сам і що має для нас сюрприз і гарні новини. Як же я зраділа, стіл накрила, відправила чоловіка в магазин за шампанським. Одним словом, у мене було справжнє свято. Я могла очікувати будь-кого і будь-що, але те, що сталося я аж ніяк не передбачувала.
Ми з чоловіком святково вдяглися і стали чекати коли прийдуть діти. Аж ось син подзвонив батькові і попрохав спуститися, мовляв, допомога потрібна. Я занепокоїлась. Думаю може щось трапилося, але син запевнив, що все в порядку. Чоловік вийшов і за кілька хвилин вони із сином повернулися, а з ними на візочку у квартиру заїхала дівчина. Я оторопіла, думаю, може це якесь непорозуміння, можливо у сина не вийшло сьогодні привести свою обраницю. Але ж ні, син познайомив нас і сказав, що вони вирішили одружитися. Я намагалася стримуватися, але, мабуть по обличчю було видно, що щось не так.
Ми сіли вечеряти. Виявилося, що вони із сином навчалися в одному інституті, там і познайомилися. Син повідомив, що разом вони уже більше року. Дівчина була дуже гарна, приємна та балакуча. Отак сидячи за столом говорячи і не подумала б, що вона на візочку. Я навіть трохи заспокоїлася. Після вечері син пішов проводжати дівчину. Я запитала у чоловіка. Що він про це все думає, а він сказав, що аби щасливі були, дівчина вона ніби гарна та добра, головне, щоб сину подобалася.
Я ніби й згодна із чоловіком, але не можу перестати думати про свою майбутню невістку. Вона дівчина хороша, але ж на візочку. А я про онуків мріяла, а що ж тепер, оце навіть якщо вони будуть, як вона буде доглядати за дітьми та за моїм сином. І чому серед усіх дівчат він саме її обрав?