Коли Інна була вагітна другою дитиною, її дочці Іринці було всього лише два роки. Начебто, Інну виховували ласкаво, лагідно, трепетно, без великих заборон та строгості. Проте жінка зараз, немов з ланцюга зірвалася. Бідну Іринку вона так вже зацькувала у своїх лише два роки, що та аж заїкатися почала. Допомагає деколи посидіти з донькою Інни її свекруха – жінка розлучена, дуже молода, бо рано народила сама, але з неймовірно м’яким характером. Інна неодноразово казала, що на ній можна їздити, як лише душа забажає. Саме так робив колишній чоловік, аж поки свекруха не потрапила до неврологічного відділення з розладами та нервовим зривом.
Свекруха одного разу прийшла до Інни в гості, накупила внучці багато гостинців. Невістка ще з порогу сердито взяла з рук свекрухи пакет та сказала:
– Можливо, досить вже потурати примхам малявки? От для чого ви купили соту ляльку? У неї що їх мало? Постійно ламає та в смітник, а фрукти? Та я вчора лише викинула яблука, бо підгнили. Вона зовсім їх їсти не хоче. Маленька дівчинка стояла та дивилася на солодощі, як на щось неземне. Свекруха навіть не знала, що відповісти невістці. Сваритися з першої секунди якось не хотілося, але й порозумітися не вдавалося. Син не особливо теж мав вплив на сварливу дружину, тому жили якось так, щоб не випливало нічого зайвого.
Інна забрала пакет до кухні. Слідом за нею пішла Іринка. Дівчинка вмостилася на стілець, як мама рявкнула:
– Чого туди вилізла і чого чекаєш? Свекрусі аж мову відняло. Вона лише хотіла щось сказати, як Інна знову гримнула:
– Ляльку не чіпай. Я її сховаю. А коли вважатиму за потрібне, дам тобі нею погратися. Фрукти мамі, бо мені ж треба вітаміни. А там льодяники є, візьми собі, – зареготала Інна.
Свекруха підхопила внучку на руки та пішла з нею до кімнати гратися. Після обіду всі троє вирішили піти трохи погуляти до парку. По дорозі натрапили на магазин з дитячим одягом та взуттям. Свекруха лагідно промовила до Іринки:
– Йдемо щось тобі приглянемо, можливо, купимо.
Дівчинка відразу дала руку бабусі та весело почимчикували до магазину. Інна невдоволено попленталася ззаду. З магазину вийшли з двома пакетами. Було видно, що Інна не особливо витрачає гроші на новий одяг для Іринки, все купляє на секонд-хенді. Бабуся придбала внучці гарні босоніжки, декілька платтячок, блузочок та спідничок. Вона сама любила гарно одягатися: нехай буде менше одягу, проте якісного та нового. Інна відкрила пакети та сказала свекрусі:
– А для майбутнього внука нічого не хотіли купити? Продовжувач роду буде, до речі.
Свекруха обійняла Інну, зраділа, що другим народиться хлопчик. Наступив час пологів. Інну виписали з пологового будинку, вона носилася з немовлям, немов божевільно. На Іринку ще більше гримала, щоб не підходила до ліжечка, до коляски, не торгала його брязкальця, одяг, щоб ніяких мікроб не занести.
Іринка, хоч була маленька, розуміла, що мама вже її не любить, а віддає всю увагу другій лялі. Якось свекруха встряла:
– Тобі не здається, що ти занадто мало любові даєш дочці? Я прекрасно розумію, що новонароджений потребує більше часу, але з Ірою ти так не носилася. Не роби різницю між дітьми. Їм однаково обом потрібна любляча матір.
Та Інна не слухала нікого. Вона продовжувала гаркати на дочку, обмежувати її у всьому, а іноді взагалі удавати, що її просто немає…