Мої діти частину свого життя прожили без батька, оскільки я розвелась із ним одразу ж, як він почав мені зраджувати. Святослав був таким не завжди, та спочатку він почав зловживати алкоголем, виносити цінні речі з хати, із цим я ще мирилась, бо хотіла його вилікувати, згодом я дізналась, що він мені зраджує, так ще й того ж вечора він вирішив підняти на мене руку. Наступного дня заява про розлучення була у РАЦСі.
Завжди я вважала, що краще бути одній і виховувати дітей самотужки, ніж мати чоловіка, за яким також потрібно доглядати, так ще й переживати і нервувати через його походеньки. “Краще вже ніякого чоловіка, ніж такий, як був у мене”. Сотні разів мені доводилось пояснювати своїй доньці, що, терплячи все, життя кращим не стане.
Мені й самій розповідали ще мама, і бабуся, що за чоловіка треба триматись, яким би він не був. Але не в моєму випадку…
Відколи моя донька Віка вийшла заміж, я побачила, що її коханий носить її на руках. Василь був завжди чуйним до моєї дитини, і мене не могло це не радувати. Також я сподівалась, що після сотні розповідей про те, що насилля, зради, згубні звички — це погано, і від такого треба бігти, моя дитина все ж не стане нічого терпіти.
Та одного дня ми домовились про сімейний пікнік. Приїхала моя доня з чоловіком та малюком, син зі своєю дівчиною, і я зі своїм псом Арчі. Ми посмажили м’ясо, говорили про життя, обговорювали різні цікаві теми та розповідали історії.
Телефон Василя задзвонив і він відійшов якомога далі від столу, аби поговорити. Моя донька сумно опустила очі, а потім, відчувши мій здивований погляд на собі, підняла голову, і “натягнула” посмішку на лице. Вона була не щира, і це видно.
Не знаю, що мені збрело в голову, але коли зять повернувся за стіл, я запитала: “Що, із коханкою говорив?”. Каюсь, це було безглуздо та нетактовно з моєї сторони, але відповідь мене вразила: Василь поглянув на мою доньку, і сказав: “Ти що, розповіла все матері?”.
Моє серце наче перестало битись. “Все розповіла матері” означало, що моя дитина терпить цю ганьбу на собі. Виходить, у мого зятя є інша жінка, а, може, й не одна, а Віка про все це знає, і нічого не робить.
Тоді я запитала у Василя як він сміє так вчиняти з моєю донькою, то мої слова перебила вона, а не зять. Віка сказала, що вони сім’я і можуть самі з цим розібратись, і взагалі це не моя справа.
Того вечора я поверталась додому розбитою. Моя донька, яку я ростила гордою, вчила самоповаги, зараз виправдовує чоловіка, який зраджує її. Як вона може так просто із цим миритись? Чому вона себе так не любить? Віка молода, гарна і достойна набагато кращого ставлення до себе.
Не розумію, як їй взагалі вдається посміхатись, знаючи, що твій коханий зрaджує тебе?