Віра була пересічною жінкою із провінційного містечка. Вона не носила дорогого одягу чи аксесуарів, не мала манікюру чи ходила до салону краси. Проте її скромний стиль одягу завжди виділяв жінку певною харизмою. Мабуть, тут справляло враження насамперед її поводження з іншими, чуйність, делікатність та ніжність. Віра завжди могла дати пораду, зацікавити, ніколи не вплутувалася у плітки чи якісь осуди. Скромна і чесна жінка, на яку можна було повсякчас покластися і розраховувати. Саме тому сусіди довіряли Вірі і таємниці, і якісь справи.
Вона все своє життя попрацювала посудомийкою в одному із елітних ресторанів. Оскільки мій батько товаришував з дядьком Михайлом, чоловіком Віри, я часто бувала у них вдома. Я дружила з їхньою донькою Валентиною, яка була зведеною дочкою Михайла. Валентина була цікавою дитиною – завжди активна, у неї було чимало іграшок, багато креативних думок. Коли я приходила до Валі, то ми весело проводили час, не лише граючи у піжмурки чи квача, але також розкладали пазли, робили чимало виробів з паперу. Часто дядько Михайло сідав біля нас і щось нам допомагав. Так було з виробами з фанери. Ми відмальовували улюблених мультяшних героїв, а дядько нам вирізав.
У молодості, ще у Радянському Союзі, Віра з технікуму поїхала на буряки. Тоді практикувалось у державі змушувати молодь до суспільної праці. Саме там Віра познайомилась з Толею, який був студентом одного із технічних університетів. У пари закрутився роман. Віра приїхала додому і відчула, що вона – вагітна. Невдовзі дівчина сповістила Анатолія. Толік виявився дуже порядним молодим чоловіком. Він зразу ж почав говорити про одруження. Хлопець запросив Віру до своїх батьків. Мама Анатолія, оглянувши скромну дівчину, зразу ж висловила невдоволення:
- Синку, ми стільки батьком вклали у тебе, щоб ти нам привіз додому простушку з пузом. Я не даю дозволу на шлюб, – закричала розгнівана мати.
Оскільки Анатолій був дуже послушним сином, він не зумів перечити батькам, тому Віра повернулася додому ні з чим.
Дівчина невдовзі влаштувалась у кафе, у якому пропрацювала все життя. Після народження Валентини треба було якось заробляти. Там вона зустріла Михайла, молодого офіціанта. У колективі кафе не всі позитивно відгукувалися про молодого чоловіка, адже він справді не пропускав жодної спідниці. Віра про це знала, однак Михайла почав проявляти інтерес, а їй з маленькою дитиною на руках була дуже потрібною поміч.
Невдовзі Михайло розписався з Вірою. Він став люблячим батьком і чоловіком. Жінці було трохи легше, адже у домі була опора. Пригадую, як Валя часто капризувала, мовляв, вона хоче нових бантиків чи платтячка, а дядько Михайло ніколи не шкодував грошей. Так само щоліта родина їздила на відпочинок. Ще досі в альбомі моїх батьків їхні фото з Одеси.
Та одного разу Вірі хтось сказав, що Михайло взявся за старе. В одному із містечок він завів собі коханку. Михайло намагався вириватись до неї на вихідні чи у свята, розповідаючи дружині, що у нього то деталь до автомобіля поламалась, то щось по господарству треба купити. Жінка намагалася вистежити чоловіка, тому пильно слідкувала, з ким їде з роботи і куди їде.
Одного разу, потайки виходячи із кафе, Вірі стало погано. Михайло, почувши крик жінки, зразу ж кинувся їй на поміч. Однак, вже було пізно. Переживання Віри впродовж життя далися взнаки. Сльози, стреси та нерви не минули марно. Тромб неочікувано підібрався до серця та розірвався. Михайло викликав швидку допомогу, однак медики тривожно розвели руками, адже смерть наступила миттєво.
Віру поховали на кладовищі у рідному містечку. Цілий тиждень сусіди і близькі згадували її теплими словами. Михайло через рік після жалоби переїхав до коханки і одружився з нею.