На дворі стояв гарний сонячний день – навіть дещо спекотно, як на мене. Сьогодні у мене був вихідний і я вирішила сходити до супермаркету та закупити продуктів на тиждень – не доведеться після роботи бігти по магазинам та ще й потім готувати вечерю.
І от я прямую своїм звичним маршрутом, попри парк, де частенько гуляють діти та молоді мами з малюками. Мій погляд зупинився на дівчинці років десяти, яка сиділа на лавці та плакала. Я вирішила підійти та запитати дитину, що ж трапилось:
– Чому ти плачеш? Тебе хтось образив? – це перше, що прийшло мені до голови.
– Та ні, я сама винна. Мене бабуся, яка живе по-сусідству, попросила купити їй олії й гроші дала – а я їх загубила. Тепер не знаю, як сказати їй про це. Та ще й мамі, щоб вона віддала ті гроші бабусі, – розплакалась дитина.
І мені так стало шкода тої дитини, що я вирішила допомогти. Попросила її почекати тут і нікуди не йти. Я побігла до магазину – купила олію та ще й морозиво для дитини. Вирішила дещо підняти їй настрій. Дала все це їй і сказала, щоб вона дарма не переживала. Та таки попросила на майбутнє не брати у чужих людей ніяких солодощів – всяке може трапитись.
Ви б бачили ті щасливі очі дитини – в один момент її найбільша проблема та тривога зникли. Вона подякувала мені і захоплена побігла додому.
Здавалось би така дрібничка, але скільки приємних емоцій вона принесла людині.