Так мій перший шлюб з тріском провалився і ми розлучились. Я дуже важко переживала, адже це було те саме перше серйозне кохання і хотілось вірити, що наше кохання – назавжди.
Проте, не так сталось, як гадалось – молоді, недосвідчені, ще толком не знали, як це бути подружжям. По інерції ми продовжували “зустрічатись” у тому плані, що залежали від батьків фінансово. Так, вони взялись нам допомагати і якщо в одружені не перечили, то наполегливо просили закінчити університет та отримати повну вищу освіту.
Ми, як слухняні діти своїх батьків, робили все, що ті просили. Та якось ніяково було постійно просити гроші на косметику чи засоби гігієни, тому я знайшла собі підробіток після пар ходила ще на роботу. Коханий в той час ходив гуляти з друзями чи сидів вдома – сидіти на шиї у батьків його цілком влаштовувало, тому він не прагнув шукати якісь вакансії.
Через 2 роки ми закінчили навчання та отримали дипломи. Було зрозумілим, що тепер самі повинні нести відповідальність за свою сім’ю і перш за все це стосувалось фінансового забезпечення. Я влаштувалась на повноцінну роботу по професії та робила свій вклад сім’ю. А от чоловік не дуже спішився забезпечувати нас – як і раніше сидів вдома та ніби-то шукав гарні вакансії. Та все йому було не те – то зарплата не така, то їхати далеко, то графік не подобається чи робота заважка. Загалом, було безліч відмовок і я у кожну з них вірила.
Сама тягнула нашу сім’ю – з ранку до вечора на роботі, потім різні побутові справи, які звісно також доводилось робити лише мені. А від коханого, який цілими днями відпочивав тільки й чула тонни незадоволення. Я свято вірила, що так і повинно бути, а в чоловіка важкі часи пройдуть і ми будемо щасливі. Навіть коли він почав постійно мене ревнувати та скандалити, якщо хоча б на трішки запізнюсь, я все виправдовувала та сприймала як належне.
Впевнена, так тривало б дальше, якби однієї такої сварки не почула моя мама. Вони з батьком швидко приїхали до нас і забрали мене. Промили мені трохи мозок і пояснили, що адекватний люблячий чоловік так себе не поводить. Нарешті до мене дійшло, яким насправді був цей шлюб й завдяки підтримці батьків подала на розлучення. Добре, що хоч дітей ще не народила з таким чоловіком.
Так я повернулась в батьківський дім. Спершу було важко, адже насправді всією душею кохала свого чоловіка, але з часом почуття помалу згасали. Я змінила роботу, спробувала жити далі, а через пів року навіть пішла на перше побачення.
Ну як побачення – спочатку це планувалось як звичайна зустріч з однокласником Романом, та вже тоді я відчула, що це щось більше. Ми весь вечір говорили та сміялись – вперше за довгий час я ні про що не думала і змогла повністю розслабитись.
Так певно місяць ходили гуляли й на одній з таких прогулок, зовсім неочікувано, Роман зробив мені пропозицію! Казав, що кохає давно й тільки чекав, щоб я стала вільною. Сказати, що я була шокована – це нічого не сказати. Так, я мала почуття до чоловіка, але після попередніх стосунків боялась шлюбу як вогню.
Лиш попросила дати мені час і не спішити. Одразу погодитись чи відмовити я не могла, а згодом ми вирішили, що можна спробувати пожити разом і без узаконення. Одразу скажу – батьки дуже переживали за мене, але вони знали, що Роман порядний чоловік і з хорошої сім’ї, тому влізати не стали.
От з того часу минуло вже 5 років – ми з Романом виявились дуже схожими людьми у поглядах, і у побуті – за всі роки жодної серйозної сварки. Ніби створені один для одного. А розписались ми лише тоді, коли я завагітніла, хоч це ні на що не повпливало. Нещодавно нашій донечці виповнився рочок і я можу з впевненістю сказати – я найщасливіша жінка, дружина і мама.
Так, не завжди з першого разу вдається зробити правильний вибір, проте, головне через це не припиняти спроби й не розчаровуватись. Щастя – є і воно чекає кожного з нас!
