Хочеться мені розказати Вам історію одного молодого хлопця: як він бідний сирота прихисток свій знайшов.
Жив Михайло зі своєю бабусею, у маленькій хатці на краю села. Батьків же своїх він навіть не пам’ятав, бо вони загинули, коли йому було тільки 4. Баба Варя його виростила сама. Та коли хлопець був в армії, його єдиної рідної людини не стало.
Повернувшись з армії додому, Михайло не знав за що йому жити та що робити. Допомогти йому біло нікому, та й родичів же зовсім ніяких не було. Спочатку хлопець кинувся топити свою самотність в оковитій, а потім чогось перестав.
Всі на селі дивувалися, що з ним сталося: він почав ремонтувати свій будинок, став виглядати дуже охайним й доглянутим, та почав ходив по людях й заробляти копійку, не цураючись жодної роботи.
А потім все всім стало відомо. Він закохався. Й виходить, що по-справжньому.
На Різдво в сільському клубі був концерт, і наш Михайло прийшов на нього не сам, а зі супутницею Маринкою. Ця жінка була старша за нього на 25 років! Їй було 45 і вона була вдова з трьома дітьми. Діти вже підросли, двоє з них навчалися десь у місті, а найменша донька закінчувала сільську школу.
Й Ви знаєте, ця пара почала жити разом й жити дружньо й справжнім сімейним життям. А через рік у 20-річного Михайла з Мариною народився син. Й жодна людина в селі не сміялася з хлопця, що він знайшов собі старшу за нього жінку, а навпаки – раділи, бо він, нарешті, обрів собі родину.
