Знаєте, найбільша проблема у нашому житті – це радянські стереотипи, носіями яких є наші старші покоління.
І ці стереотипи так вкорінились у наше життя, що наклали відбиток на молодші покоління.
Зокрема, жахливою є мода на те, щоб стримувати всі свої емоції. Це й приводить до багатьох психологічних проблем і виснажень нервової системи. Емоції на те й існують, аби проявлятись. Ми всі люди і потрібно розуміти, що це нормально: і злитись, і радіти, і сумувати, і заздрити, і лінуватися. Це все адекватно.
Якщо не казати чесно, що відчуваєш, якщо не переживати емоцію, пізніше воно може привести до вибуху. Так, як в сім’ї мого друга. Володя одружився ще в університеті. Дружина Діна молодша на рік. Вони тоді були дуже молоді, проте батьки підтримали це рішення і допомогли створити сім’ю.
Щоправда, далі відбулась сепарація, обоє отримали престижні високооплачувані роботи, придбали окреме житло і жили собі окремо й щасливо. Та була одна проблемка.
Виглядало, наче вони й не сварились ніколи, проте Діна була дуже слабкою за характером. Мама виховувала її завжди, знову ж таки, слідуючи стереотипам.
Ніколи не одобрювались прояви емоцій, висловлення своїх думок та почуттів. Саме тому ніколи, жодного разу Діна не могла сказати, що щось не так. Її постійно зупиняв певний страх і дитячі травми, бо за емоції батьки сварили.
А значить – це щось погане і негативне. Так вся злість накопичувалась у дівчині впродовж восьми років. Так-так, вони прожили разом аж цілісіньких вісім років. І розлучились через дрібницю.
Просто стався вибух. Володя поклав в умивальник тарілку і залишив там. Він ніколи не мив за собою посуд, проте ніхто ніколи йому нічого не казав, тому хлопець не думав, що це якась проблема.
А цього разу стався вибух. Зчинилась така сварка, що привела до розлучення. Врешті-решт, вони зараз не спілкуються і тішаться, що не мають дітей.
Бо тоді б найбільше постраждали невинні. Та бачимо, що не завжди сім’ю руйнують дрібниці. Іноді вони просто остання крапля, яка падає в океан тихого невдоволення, обурення і суму.
