У нашому будинку живе дочка моєї однокласниці – дуже важка дівчинка. Вона останнім часом вирішила набиватись у друзі моєму синові. То ввечері приходить пізно робити уроки разом із ним, то просить якусь іграшку.
Це було б нічого, якби візити Кіри (так звати цю дівчинку) не тривали допізна. Вона приходила приблизно о 20-21.00 і засиджувалась до 23.00. Я була сердитою через те, адже синові вже у такий час потрібно лежати у ліжку і рахувати слоненят. Через Кіру мій Саша збився із графіку і завжди витворяв якісь речі.
Все було б нічого, якби до мене у гості не почала навідуватися мама Кіри-моя однокласниця Юля. Спочатку я її шкодувала, адже від неї пішов чоловік, вона забезпечувала себе та доньку. Інколи, якою б сильною не була людина, треба комусь поплакатись у жилетку. Юля приходила пізно, пила чай і розказувала про свої проблеми. Мій чоловік Сергій був дуже сердитим, адже не міг ні з нами провести часу, ні спокійно переглянути телевізор.
Якось пізно ввечері роздався звук у двері. На порозі стояла Юля.
-Оксано, ти знаєш, що зробив твій Саша і моя Кіра? Вони розписали стіну у під’їзді. Ніколи не думала, що твій син може так підговорити мою дочку на різні дурниці, – фиркала Юля.
Я стояла заніміла. Мій Саша – зразковий хлопчик, він чемний та уважний, ніколи не міг би зробити щось подібне.
-Юлю, вибач, але це неправда. Ти щось наговорюєш, ти знаєш мого Сашу. Можливо, це твоя Кіра його підбурила?
-Що??? Моя Кіра? Вона ж хороша дівчинка.
-Невже? А те, що вона розписує ліфти, говорить лайку? Це ти теж називаєш хорошістю?
-Нічого не знаю, у всьому винен твій син.
-Знаєш, Юлю, завтра Саша піде в під’їзд і помиє ці написи. Але ні тебе, ні твою дочку я більше вдома не хочу бачити. Зрозуміло?
Я грюкнула дверима. Відтоді Юля перестала ходити до нас вечорами. Ми спокійно пили собі вечірній чай. Саша помив під’їзд, і це для нього теж було добрим уроком – не піддаватися чужим впливам.
Як це буває несправедливо у житті, коли ти намагаєшся підтримати людину, а вона може тобі підсунути і таку свиню. Остерігайтеся таких сусідок!
