Стефа з чоловіком Володимиром жили в шлюбі вже сім років. Одружилися досить пізно, бо якось все не складалося з іншими людьми побудувати міцні та надійні стосунки. А тут зустрілися випадково в галереї мистецтва, знайшли багато спільних тем для розмов. Потім ще декілька раз перетнулися в ресторані, кіно, на прогулянці в парку. Вирішили почати жити разом. У Стефи була своя власна двокімнатна квартира, тому Володя переїхав до неї.
Жінка працювала бухгалтером, добре заробляла, тому потреби в матеріальному забезпеченні абсолютно не мала. Володимир навпаки працював фізично. Чоловік не дуже добре вчився свого часу, тому зараз доводилося з бригадою перекривати дахи. Та варто сказати, що цей вид діяльності приносив йому неабиякий дохід. Узаконивши відносини, Стефа та Володя почали активно збирати кошти на покупку більшої квартири. Обоє мріяли про велику дружню сім’ю. Та доля розпоряджалася якось зовсім не за їхніми бажаннями.
За сім років у них так не народилося маля. Пара об’їхала всіх лікарів країни, приватні клініки, ворожки, чаклуни, здали всі можливі аналізи, пройшли курси лікування, але все марно. Уже збиралися в одну клініку закордоном, як раптом Стефа передумала та сказала Володі:
– Я втомилася. Не маю більше сил, охоти та бажання. У мене виникла зовсім інша, але така банальна ідея. Як на рахунок подарувати сім’ю дитині з притулку?
Володимир довго ходив сам не свій, все обдумував пропозицію дружини. Він не міг зрозуміти, чи зможе покохати всім серцем чуже дитинча. А мучити себе та інших не мав ні найменшого бажання. Зрештою, Володя погодився. Він разом з дружиною наступного дня замість дорогої якісної клініки подалися в дім малюка.
Коли Стефа лише переступила поріг закладу, відчула, як на очі навертаються сльози, а в горлі стоїть клубок. Їй так було важко опанувати себе, та Володя все зрозумів та ще міцніше стиснув руку дружини. Довгі процедури, багато документів, переживання та маленький Сашко вже тихенько сопів у колисці в новій квартирі Стефи та Володі, котру вони зуміли придбати ще до усиновлення.
Потім якимось чином сталося диво: Стефа завагітніла. Сашкові виповнилося якраз півтора року, коли на світ появилася сестричка Соня. Жінка ніколи не робила різниці між дітьми: однаково відносилася, завжди порівно ділила, любила, голубила, пестила.
Роки минали швидко. Сашко та Соня вже стали студентами. За ті роки дитинства було багато різного, та поруч постійно був Володя – міцна опора та підтримка, голова сім’ї, приклад для наслідування. Стефа неймовірно вдячна була чоловікові за те, що тоді підтримав її. Можливо лише завдяки доброму вчинку, у них появилася Соня. Так думала неодноразово Стефа.
Пізніше в Стефи виявили страшну недугу. Жінці потрібен був терміново донор. Виявилося, що Соня не підходить, а от Сашко – так. Син знав, що матері треба допомога, проте не знав, яка саме. Коли Володя прийшов зі серйозною розмовою до Саші, був неприємно вражений, бо йшлося про питання життя та смерті:
– Сину, лише від тебе зараз залежить доля твоєї матері.
– Я знаю, що не рідний вам. Можливо, в глибині душі вдячний, що колись підібрали, як оте беззахисне котеня. Але то був ваш вибір. Я вас про це не просив… Тому зараз не чекайте на якусь віддяку. І донора теж…Шукайте іншого. Я їду з країни. Всього доброго вам.
Володимир просто був у розпачі. Такої образи та болю він не відчував ніколи в житті. Донора таки вдалося знайти іншого. Стефу прооперували, все минулося. Про Сашка дійсно не було більше чуток. Соня допомагала, як могла. Та от Володимир не знав, як має сповістити про таку неприємну новину тій, котра віддала всю душу та серце Сашкові. Тій, що називала його підтримкою та найдорожчим…
