Цьогоріч сестрі моєї бабусі виповнилось 70 років. Вся їхня сім’я така, що все святкують на широку ногу — на день народження скликають всю сім’ю, а якщо гуляють весілля, то сусідні села сходяться на святкування. Тому ми із чоловіком взяли мою бабусю та вирішили їхати в село.
На подарунок ми обрали великий букет квітів, який складався із 51 троянди, та ще конверт із грішми, адже вони ніколи не бувають лишніми. Обдумавши, ми поклали туди 100 доларів, аби не було забагато і замало.
Село, де живе бабусина сестра Ірина знаходиться за 200 кілометрів від міста, де ми живемо, тому в нас було два варіанти: посидіти декілька годинок, і їхати додому, або залишатись ночувати, адже будинок, де живе Ірина Анатолівна, просто величезний. До того ж у неї п’ятеро дітей, які, в разі чого, зможуть прихистити нас.
Приїхавши до рідного села моєї бабусі, я була приємно вражена, оскільки все було таким новим та гарним. Я часто бувала тут, але, мабуть, цьогоріч вирішили побудувати новий бар, та прокласти дорогу через усе село.
Наш доїзд зайняв понад дві години, в дорозі ми добре зголодніли, тому розраховували на гарно накритий стіл. Не дарма, адже стіл дійсно аж прогинався від частувань. Гостей на дні народженні було близько 100, і практично всі люди — це родичі. Поки ми привітались з усіма, із ким я особисто знайома, то шлунок аж гудів від голоду.
День народження видалось на славу, однак за тими гуляннями і не зрозуміли, коли настав вечір і прийшов час йти додому. Ірина Анатолівна сказала, аби ми лишались в неї, адже більша частина страв зі столу ще залишились, і завтра вона планує влаштувати посиденьки для тих, хто залишиться.
На мій подив, залишались в неї вдома четверта частина всіх гостей, які приїхали до неї з інших міст та сіл. Та коли я підійшла до сестри моєї бабусі та запитала де ж ми можемо лишитись із моїм чоловіком, то та відповіла, що місця в хаті не залишилось, і зараз вона нам дасть покривала, і ми можемо піти спати в сінник. “Там тепло та м’яко, так що спати вам буде зручно.” – сказала нам Ірина.
Я навіть не знаю, як описати всі емоції, які я відчувала в той момент, адже це просто немислимо відправляти спати на сінник своїх гостей, які презентували тобі такий подарунок. Сестра бабусі могла відправити нас ночувати до когось зі своїх дітей, які всі живуть неподалік, чи все ж знайти хоч якесь місце в хаті, а не вчинити так, як вона.
Мене таке відношення до своїх гостей дуже засмутило, оскільки я вважаю, що ми вручили їй хороший подарунок, і, як мінімум, через це вона повинна була поселити нас у кращі умови. Мій чоловік такої ж думки щодо цієї ситуації, і більше ми не маємо бажання відвідувати такі сімейні заходи, як цей, адже тепер я знаю, як до нас відносяться мої родичі.
