Неввічливий продавець Христина

Христина довго плакала та ходила з благаннями за керівником магазину Оленою Андріївною, де ще буквально декілька хвилин тому працювала. Дівчина була завжди дуже нервовою, нетерплячою та іноді переходила всі норми та межі виховання. Проте її начальниця часто закривала на це очі, бо Христину влаштувала до магазину декору подруга Олени, з котрою товаришували ще з часів студентства.

Христину покинув чоловік, тому вона сама виховувала чотирирічного сина. Малий ходив до садка, потім його забирала або сусідка, або вихователька по дорозі додому підводила його до маминої роботи. Благо, хоч житло Христинці залишилося від бабусі, котрої не стало два роки тому. Дівчині доводилося дуже важко часами, але Олена Андріївна постійно проявляла розуміння.

Часто бувало таке, особливо у холодно пору року, що малий син Христини хворів, тоді вона не могла вийти, бо дитину не мала з ким залишити на цілий день. Тоді Олена Андріївна скасовувала всі свої плани та йшла простим продавцем, куди ж було діватися.

Христина отримувала доволі гарну зарплату, тому спочатку, коли лише прийшла працювати до магазину, поводила себе надзвичайно чемно та ввічливо. Дівчина боялася сказати лишнє слово, а її бесіда була тихою та спокійною. Олена намилуватися не могла, якого хорошого працівника їй підкинула подружка.

Перші конфлікти почали виникати приблизно через пів року після працевлаштування Христини. Один з клієнтів вимагав книгу скарг та пропозицій та залишив для Олени Андріївни там ціле оповідання про те, як Христина нічого путнього не запропонувала, потім ще й додала, що клієнт зовсім немає смаку, нагрубіянила та практично виперла з магазину.

Того вечора Олена Андріївна серйозно, проте дуже спокійно та терпеливо пояснювала Христині, що у роботі з людьми таке недопустимо. Потрібно проявляти увагу, чуйність, терпеливість, навіть якщо тобі щось не подобається чи проблеми в особистому житті.

Христина кивала головою, вибачалася сто раз, обіцяла, що подібне не повториться ніколи. Проте від правди дівчина була далекою. Це було потім ще десятки разів, та постійно Христина могла викрутитися, а не раз навіть перевернути все так, начебто клієнт сам винен.

Цей раз, на жаль, став для дівчини фатальним. До магазину зайшла ошатно одягнена жінка років п’ятдесяти з чоловіком. Ще на порозі він почав бурхливо жестикулювати. Христина навіть не привіталася, а зразу вигукнула, та так, що це почули всі:

– Тьху ти, то щойно стару шкапу ледве випровадила з її вазами та квітками, тепер німих ще лише бракувало. За що мені таке на мою голівоньку?

Жінка підняла очі та строгим поглядом, глянувши на Христину, відповіла:

– Пані продавець, а що це якась дискримінація, чи як? Так, мій чоловік німий, але це не заважає йому повноцінно жити. Я можу спілкуватися з вами простою мовою. Та це не дає ніякого права вам ображати інших. Тим паче ваших клієнтів.

Жінка зробила всього один лише дзвінок. Через десять хвилин біля магазину зупинилося на шаленій швидкості авто власниці магазину Олени. Вона забігла з червоним від люті обличчям та ледве стримувалася, щоб не кричати:

– Христино, зайдіть до мене. Коли продавець зрозуміла, що щось не так, відразу хотіла знову по стандартній схемі почати просити пробачення, та не в цей раз.

– Христино, ви звільнені. Ось цей, як ви сказали, німий – мій рідний брат з дружиною. Мені набридло, справді. Навчіться спочатку ставитися до людей, як до людей, а не як до худоби. Ніякі сльози, пробачення та сумний вираз обличчя вам не допоможе. Ідіть.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Неввічливий продавець Христина