Наталка та Василь жили в одному селі. Він був старший від неї на п’ять років. Ходили в одну школу, проте дівчина ніколи навіть не думала звертати увагу на нього, бо куди ж їй до хлопця старшого. Василь замітив Наталю на танцях, коли повернувся з армії. Вона тоді лише закінчила восьмий клас, мала вступати до училища в районному центрі. Василь чорнявий, з карими очима, стрункий та м’язистий парубок відразу привертав погляд сільських дівчат.
Наталка була скромною, проте досить кмітливою. Вона зрозуміла відразу, що сподобалося хлопцеві. Відповідати взаємністю хотіла, проте було боязко, бо ще така юна. Дівчина боялася осуду та насмішок, а також зради, брехні та сварок.
Одного разу Василь захотів провести Наталю після танців додому. Дівчина таки погодилася. Прогулянка за прогулянкою, врешті-решт дівчина сама не зрозуміла, як вже сиділа за столом у майбутньої свекрухи. Ольга Іванівна хороше сприйняла невістку, правда, попередила відразу, що роботи домашньої багато, бо у Василя було ще четверо менших братів, батько та бабуся. Тому родина тримала величезну господарку, багато полів. Але Наталі не звикати, сама вийшла з багатодітної сім’ї, де була за кухарку та няньку.
Зіграли дуже велике весілля. Веселилися три дні, хто як лише міг. Почалися сірі будні. Наталя почала помічати, що Василь. Як раніше, полюбляє піти в клуб на танці чи з друзями до бару перехилити чарку-другу. Та жінка навіть не думає брати з собою. В той час, як чоловік бродив по селі, Наталка вимивала хати, гнула спину на городах, чистила хліви разом зі своїми свекрами.
Ольга Іванівна невдовзі сама почала робити зауваження синові, що раз одружився, то треба триматися дому, бо до добра не приведе. Казала мама:
– Василю, пильнуй дружину. Бо не вбережеш зараз, то потім сам себе вини. Не ходи по селу, як парубок, бо ти вже сімейний. Треба було раніше думати!
Василь лише єхидно сміявся з материних слів. Батько взагалі був строгим та мовчазним чолов’ягою, проте теж не раз сина повчав, щоб думав про родину, а не про друзяк та горілку.
З кожним місяцем ставало все гірше. Василь вже не соромився гуляти з іншими жінками в селі, приходити додому добре п’яним, починати сварки з Наталкою, та ще гірше – підіймати руку на неї. Вперше жінка потрапила до лікарні із переламаними ребрами. Василь навіть ні разу не навідався до неї. Свекруха щодня носила свіжий бульйон, просила вибачення за свого не путящого сина, молилася та просила Бога, щоб дав Василеві мудрості.
Через деякий час Наталя дізналася, що вагітна. Якби не ці обставини, вона давно б вже забралася з чужої хати та повернулася до батьків. А так, вдома повно братів та сестер, куди тепер їй зі своїм чадом. Довелося звикати до поведінки Василя. Бували періоди, коли чоловік поводив себе чемно, навіть допомагав Наталці. Але таке тривало недовго, починалися нові загули, плітки по селу про його коханок, сварки, бійки.
Народилася гарненька здорова дівчинка у молодят, яку назвали Іванкою. Василь лютував, як дикий:
– Це не моя дитина! У нас в сім’ї всі хлопці, ти народила с*ку! Такого бути не може. В мене мав бути син! Ще й назвала її в честь свого татуся!
Як Наталці було боляче, образливо та соромно перед медичним персоналом, що спостерігали всю цю сцену… Через декілька днів її виписували, але ніхто жінку навіть не зустрів. Свекруха готувала кімнату для невістки та внучки, свекор порався по господарству, а Василь бродив п’яний по селу…
До Іванки тато не підходив довгий час, навіть не глянув на неї. Та якось проходив місяць, другий, Василь, здавалося, пом’якшав, взяв немовля на руки, яку колискову навіть згадав. Наталка в такі моменти, бо їх в сімейному житті було небагато, що на пальцях руки можна порахувати, була найщасливішою жінкою у світі. Вона, як кошеня, горнулася до Василя, згадувала, як гарно він залицявся, які ніжні слова говорив, як палко цілував… Де це все зникло, не могла ніяк збагнути.
До Василевої хати гарним осіннім днем завітала жінка, трішки старша за Наталю, з їхнього ж села. Легенько постукала у двері, при відчинивши їх, побачила Наталку та ввійшла до кімнати:
– Доброго дня. Я з такого справою. Ми давно уже з Василем. Я ношу його дітей…Двійня, казав лікар. Він обіцяв розлучитися з тобою, а все тягне. Відпусти його. В тебе є допомога, батьки, а я сама, ти ж знаєш. Я сирота з дитинства.
Наталка дивилася то на Люду, то на її округлий вже живіт, не могла повірити власним очам та вухам. То це виходить, що Василь живе на дві сім’ї? Одного вечора до жінки, іншого – до Люди…
Наталі важко далося рішення, та вона таки покинула чоловіка та повернулася з дочкою до батьківської хати.
Промайнуло багато років. Наталка сама стала бабусею. Багато років пробула в Італії, повернулася якось до рідного села. Йшла вулицями, згадувала молодість, сльози наверталися на очі… У сільському клубі було шумно, жінка заглянула у вікно та застигла. Побачила колишнього чоловіка Василя, чорний від горілки, як земля, запух, постарів, виглядав зовсім кепсько. Від людей потім дізналася, що багато п’є, з Людою не живе, батьки повмирали, дітям рідним не допомагає. Наталка постояла мовчки, нічого у серці не тьохнуло, пішла селом далі…
