Зараз такі часи, що важко зустріти дівчину природної краси. Та Ви знаєте, довго мені довелося шукати собі таку супутницю, й дякувати Всевишньому, що він нагородив таки мене, за моє терпіння та таке тривале очікування.
Навчався я у столичному виші, та ніколи ні з ким не зустрічався. Чому? А тому, що столиця псувала дівчат, які до неї приїжджали: вони качали собі ботокс в різні частини обличчя, малювали яскраві брови чи губи, або ж ще гірше – фарбували в різні кольори своє волосся.
Дівчат же за мною бігало багато, але жодна з них мені не подобалася. І розумів, звичайно ж я, що вони бігають більше не за мною, а за моїми грошима. Машина ж у мене була зовсім не дешева, тож дівчата на це й звертали увагу.
Коли мені було 30, то мій батько прямо змушував мене одружитися з донькою його товариша по бізнесу, мовляв, що так ми примножимо наші статки й станемо ще більш заможними.
Тая мене ж кохала ще зі школи, все бігала за мною ці роки, не виходила заміж, й жила зі своїми батьками. Сказати по правді, пару місяців тому ми з нею пробували зустрічатися, але з цього нічого доброго не вийшло. Вона мене просто дратувала своїми забаганками та словом «фу» на навколишній світ. Дівчина хотіла харчуватися виключно в ресторанах й мріяла жити тільки за кордоном. Їй же необхідне було лакшері життя, оскільки вона «столична штучка», та ще й «голубой крови», як говорила моя мама, яка теж все мріяла мати заможну невістку.
Покинув я Таю, через те, що зустрів Катерину. Вона була молодшою за мене на 8 років, й тільки недавно закінчила університет. Працювала ж вона офіціанткою в одному кафе, де ми з нею випадково й познайомилися. Катя була з маленького села, й працювала, щоб заробити собі на прожиття, бо була зі звичайної сільської родини, без всяких там статків.
Трохи позустрічавшись, до мене дійшло, що я зустрів саме ту, про яку так довго мріяв: дівчина природної краси, не випещена, добра, чуйна й проста в спілкуванні, без різних там закидонів. Через місяць ми з нею подали заяву до РАЦСу, бо вже не уявляли життя один без одного.
Батьки ж мій вибір зовсім не оцінили, вони були категорично проти того, щоб я одружувався з «простачкою» – зі слів мами. А батько сказав, що полишить мене усіх статків, якщо ми з Катею створимо сім’ю.
З того часу пройшло вже 7 років. І я зовсім не шкодую, що тоді обрав справжнє кохання, а не гроші. Зараз у мене чудова й любляча дружина, та двоє синів. З моїми батьками ж ми зовсім не спілкуємося, бо вони самі того не хочуть.
Та нехай там як, а моє життя щасливе і в цьому світі я вже не один – у мене є своя сім’я. Щодо батьків, то, по правді сказати, – у мене ще жевріє надія, що вони колись таки зрозуміють, що були дуже не праві й не справедливі щодо мене та моєї дружини.