Ночівля мого сина з однокласником

Моєму Данилку десять років. Ходить у п’ятий клас разом зі своїм кращим другом Максимом. Якось раз мій син повернувся додому і каже:
– Мам, мене Максим кличе до себе на ночівлю. Можна я піду?

Даня у мене порядний хлопчик, спокійний, переваги в їжі найрізноманітніші, тому проблем немає, щоб його погодувати, п’є теж все. Та й в основному проблем з поведінкою немає. Ось і вирішила я пустити сина на ночівлю.
Зібрала йому все необхідне і в суботу ввечері чоловік відвіз сина до сім’ї Максима. Перед сном я дзвонила мамі Макса, дізнатися чи все в порядку, вона похвалила Даню, сказала, що він у нас дуже вихована дитина. На наступний день ближче до трьох я забрала сина додому. Я була рада, що ніяких пригод не було.

Через деякий час Даня знову приходить зі школи й каже, що Максим хоче тепер до нас приїхати на ночівлю. Ну, ми з чоловіком були не проти. Поговорили з батьками хлопчика, ті сказали, що він звичайна дитина і ніяких проблем не доставить. У той же день о дванадцятій годині Максика привезли до нас додому. Все б нічого, але мене сильно збентежив дуже великий пакет, який мама дитини почала діставати з багажника:
– Вибачте, а це що?
– Це все необхідні речі нашого сина. Якщо що, інструкція там теж є, — з серйозним обличчям відповіла Марина Степанівна.
Жінка швидко передала мені цей величезний пакет, поцілувала сина і поїхала.

– Мама, у Максима є алергія на кішок, — винувато сказав мені Даня.
– Та ти що? Правда? – нервово посміявшись з цього, я згадала, що у нас вдома живе кіт. – «Це буде найгірша доба за все моє життя», – подумала я.

Поки діти грали в головному залі, а кіт був замкнений зі мною на кухні, я почала переглядати вміст пакету, який мені дала мама Максима. Чого там тільки не було: велика кількість машинок, пакетик конструктора, дві казки, мабуть, без яких дитина не засне, великий запас спідньої білизни, таблетки від алергії, краплі для носа та очей, зубна щітка й паста, ковдра, маленький плюшевий ведмедик.
– І це все йому потрібне?! – вигукнула я. Добре, що до пігулок та краплів були інструкції, а-то я б з глузду з’їхала.

Раптом я почула гуркіт та плач Максима. «Господи, хоч би не щось серйозне, будь ласка», з цими думками я вибігла з кухні. Увійшовши до головної зали я побачила, що Максим сидить на підлозі та плаче, а Даня заліз на диван й прикрився подушкою, мовчки спостерігаючи за однокласником.
– Що у вас трапилось? – я підійшла до хлопчика і почала його заспокоювати.
– Він мене вдарив, — схлипнувши, відповіла дитина.
– А ти мене комашкою назвав, — все так же тихо сидячи на дивані, мій син звернувся до Максима.
– Ні, не правда!
– Правда.
– Так, все! Припиніть обидва. Витри сльози Максим, заспокойся. Ану помирилися й надалі намагайтеся розв’язувати проблему з розумом.

Прийшов час їсти. Хлопчики були дуже голодними, особливо наш гість. Мій Даня теж досить багато їсть, але Максим… Вперше бачу, щоб дитина відразу з’їла велику тарілку борщу, а потім пюре з котлетою і компот:
– Максим, тобі не погано? Живіт не болить? – занепокоїлася я.
– Ні, Анастасія Вікторівна, я вдома теж так їм.
– Ну дивися, як тільки стане погано, скажи мені, добре?
– Добре! Данька, пішли грати. Я з собою привіз машинки й конструктор.
– Ураа! Машинки!
Хлопчики побігли в кімнату сина грати, а я залишилася на кухні з думкою про те, як же все-таки десятирічна дитина може стільки з’їсти.

Протягом дня я те й робила, що ховала кота від Максима та намагалася прибирати шерсть, де вона може бути. Бідний Мурзик не розумів, що відбувається. А дитині все одно стало погано і я згадала про таблетки, які були в пакеті. Слава богу, хлопчикові полегшало через деякий час.

Так і пройшов цілий день біганини за дітьми. Увечері я вже попросила свого чоловіка допомогти хлопчикам вмитися й приготуватися до сну та обов’язково прочитати на ніч казки Максиму. Я зовсім вибилася з сил, поки доглядала за ними.
– Добре, що цей день пройшов швидко, нарешті я відпочину, — лягаючи в ліжко, я миттю заснула, думаючи, що ніч пройде спокійно.

Пів четвертого ранку, я почула вигук дітей, стрімголов побігла до їх кімнати. Виявилося, що маленький павучок проліз до Максима, а той їх боїться й став кричати, коли павук став по ньому бігати. Заспокоївши хлопчиків тим, що маленький гість вже втік, я поклала хлопців спати та сама аби як заснула.

На ранок до нас приїхав батько Максима забирати його. Чесно кажучи, я була дуже сильно рада цьому. Нарешті в нашому будинку стане набагато тихіше.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Ночівля мого сина з однокласником