Кожного дня дивуюсь тому, які бувають люди. Чомусь ніхто не оцінює реально ситуацію.
Живе кожен у своєму світі і думає, що всі все мають зрозуміти без слів. Я не надто часто спілкувалась з однокласницею Діаною.
Вона була трохи відлюдькувата. Тим паче перевелась до нас вже у 7 класі. Тож не надто когось знала і заводити дружбу не поспішала.
Одного дня ми залишились на гурток опісля. Обоє чекали на викладачку. Діана щось мовчки малювала. Я побачила, що вона дуже талановита. Мені сподобався її малюнок.
Я запитала чи вона ходить в художню школу, проте дівчина відповіла, що самоучка. Так ми почали спілкуватись. Розговорились тоді, і так все заняття з бісероплетіння проговорили.
Було дуже цікаво дізнаватись щось нове про цю дівчинку. Так ми спілкувались ще кілька років. Та от в 11 класі Діана дуже змінилась.
Я не розуміла в чому справа. Старалась обережно з’ясувати та якось не вдавалось. Вона була дуже холодною, постійно сумною.
Я все ж не витримала і спитала що сталось, а реакція мене просто шокувала. Діана вибухнула і сказала, що я й так могла здогадатись, що вона втратила маму.
І мої питання просто недоречні, я ніби хочу познущатись.
Для мене це прозвучало дивно. Я звісно співчувала Діані, проте не розуміла чому я раптом знущалась і як мала здогадатись про такі обставини.
Після цього однокласниця зі мною не спілкувалась, а я й не намагалась зблизитись. На мою думку, я не була у чомусь винною. Якщо вже така ситуація, то хай заспокоїться. Можливо, з часом вона побачить ситуацію з іншого боку.
