Ігор та Олена виїхали на постійне місце проживання в США ще в кінці 90-х років. В Україні у них народилося двійко дітей: дочка Марія та син Сашко. Після переїзду в молодої пари появилося ще троє синів.
На початках було досить важко. Обом доводилося багато працювати, щоб виплатити кредит за будинок. Олена прилаштувала дочку до школи, а Сашка – в дитячий садок. Та з роками все налагодилося. Жінка більше не працювала. Вихідні проводили завжди разом весело та дружньо.
Хоч як би не приходилося Олені важко з п’ятьма дітьми, вона ніколи не скаржилася чоловіку. Могла час від часу рідній матері розказати, як втомила її домашня робота, постійні крики, шум галас. За рідними Оленка дуже скучала. Вона родом була з Херсону, там вони всі й залишилися. Та Ігор підтримував жінку, ніколи не відмовляв в допомозі, якщо був удома.
Живучи там, в Америці, молода сім’я перейняла їхні звичаї та традиції. На Різдво пекли традиційну індичку, святкували влітку День Незалежності, а в листопаді – День Подяки. Та протягом всіх років ніколи не забували рідні свята.
Оленка постійно телефонувала батькам та найближчим друзям напередодні 7 січня та вітала з Різдвом. Мама не раз говорила, що дочка молодець, бо не забуває, хоча далеко від дому. А 9 січня Олена завжди вітала рідного дядька Степана з іменинами. Він вже був досить старим, то якось навіть розплакався після дзвінка племінниці. Казав, що так йому приємно, бо рідний син, що живе в Італії, навіть не пам’ятав українські святкування. А тут з іншого континенту Оленка щороку вітає.
Олена з Ігорем ніколи не цуралися свого. У шафі для кожного члена сім’ї була складена гарна вишита сорочка, котру одягали по великих святах. У День Незалежності України вони всією родиною збиралися з друзями – земляками, ходили до церкви, а потім їхали на природу. Українська мова ніколи не зникала в родинному колі теж. Оленка вчила своїх дітей розмовляти двояко. Національні страви були також завжди на столі. Ще так, як колись бабуся Оленки звикла: щонеділі неодмінно був червоний борщ або юшка та вареники. Особливо полюбляли з вишнями та капустою!
Все залежить від нас самих. Бо неважливо, де ти в цю мить. Головне – пам’ятати своє коріння та ніколи не соромитися його!
