У сусідньому під’їзді моєї багатоповерхівки жила бабуся.
Квартира вже давно належала їй, адже дісталась ще від дідуся. Тітка Ліза виросла в цьому дворі і була знайома геть з усіма.
Зараз район омолодився, більшість її друзів та знайомих померла, а нові покоління вже й діток понароджували і поприводили невісток чи зятів.
З тіткою Лізою ніхто не хотів спілкуватись, хоч іноді вона давала справді слушні поради, та жінка здавалась людям дивною і взагалі якоюсь такою, як жебрачки. Щось у цьому було…
Тітка Ліза жила лише за мізерну пенсію, вона не могла працювати через стан свого здоров’я, та й вік уже не дозволяв.
Я часто любила сідати біля неї на лавочці, аби поспілкуватись і послухати цікаві історії з життя. А тітка Ліза знала їх безліч, до того ж багато – з власного досвіду.
Останнім часом зима була дуже суворою. Моя сусідка навіть не виходила з квартири. Я іноді заносила їй пакети з їжею з магазину, а вона завжди впихала мені бодай якісь гроші, бо казала що незручно якось.
Та найгірше, що нещодавно їй вимкнули опалення через несплату. Вона по трішки платила за комунальні.
Проте, погасити усю суму одразу не могла. Це вирішила зробити я. Оплатила і їй одразу полагодили теплопостачання.
Того дня я побачила, як сумна вже безнадійно квола жінка тішилась, як дитя. В її очах наче запалав новий життєвий вогник.
Дай Бог їй багато років життя. Сподіваюсь, що ця добра справа і мені зарахується.
