Орися з Павлом прожили в шлюбі двадцять років. Мали двох синів та дочку. Іноді доводилося досить важко, особливо, коли єдиним годувальником залишався чоловік. Орися мала хорошу роботу з високою зарплатою, проте, коли йшла в чергову декретну відпустку, наставали труднощі. Та молода пар ніколи нікому не жалілася на скрутне становище, завжди в злагоді та мирі якось виходили з положення. Так Орися навчала й своїх дітей, що гроші, звичайно, це важливо, бо без них нікуди, але далеко не найважливіше в житті. Багато цінностей за папірці просто не придбаєш.
У Павла була молодша сестра Ірина. Вона не дуже вдало вискочила заміж в досить таки ранньому віці. Народила дві донечки від першого шлюбу. Потім чоловік не витерпів її запального характеру, покинув з дітлахами на руках та назавжди зник. Павло пробував розшукати негідника, бо відповідальність за рідних пташенят ніхто не скасовував. Ніхто не змушував жити з колишньою, але одягати, годувати та взувати донечок хтось мав, поки жінка в декреті сиділа без роботи. На жаль, цей хтось спочатку був Павло. Орися завжди з розумінням ставилася, хоча деколи їй не подобалося, що з сімейного бюджету мусять частину відривати для нетямущої сестри.
Згодом Ірина знайшла нового залицяльника з двокімнатною квартирою. До того жінка з малими проживала на орендованій однокімнатній. В її та Павла батька був непоганий особняк за містом, де він жив сам. Свекрухи Орисі не стало раптово декілька років тому – інфаркт. Чоловік так собі більше нікого не привів у дім, сказав, що це підло щодо дружини.
Свекор ніколи не мав потреби в грошах, мав свої декілька меблевих магазинів в нашому місті. Орися з Павлом в батька гроші не просили, що б там не було. Павла змалку вчили, що після повноліття чи коли створив сім’ю, ти автоматично береш відповідальність саме не себе у всіх планах: матеріальному, моральному та фізичному. Як чоловіку, главі родини, йому соромно було приходити до тата з такими ницими просьбами.
Ірина навпаки ніколи не соромилася зайвий раз подзвонити до тата та звинуватити його в тому, що внуки бідують. Свекор лише безпорадно розводив руками, мовляв, я ж тобі чоловіка не вибирав. Треба з розумом створювати сім’ю, повторяв тато, проте жінка набралася такої люті та ненависті на рідного батька, що у голові прокручувала якийсь немудрий план.
Якось Ірина, поки дітлахи були в школі забігла на чашку кави до Павла з Орисею. До слова, Павло ще на початку сімейного життя постарався та взяв хорошу трикімнатну квартиру. Ірина розійшлася й з другим чоловіком, знайшла собі чергову любов та тинялася по знімних квартирах.
Ірина роззулася та швидко заскочила на кухню. Орися зробила смачну каву, запросила до столу, де якраз парував свіжовипечений сирник:
– Привіт, Ірино. Ти якась дуже збуджена сьогодні. Чи сталося що?
– Я придумала такий план. Лише от не знаю, чи Павлові варто казати, він же у нас типу цей «правильний», – закотила очі Іра.
Орися здивовано поглянула на родичку, проте не відповіла нічого.
– Так от, – улесливо почала Ірина, – якби здати старого в якийсь пансіонат для перест@рілих, самій найняти дорогого адвоката, щоб привласнити будинок? Я б там жила з дітьми, а вашу частину ви собі могли б здавати чи поки дозволити мені пожити.
Орися вилупила очі:
– Ти що з глузду зовсім з’їхала? Щоб рідного тата та на старші літа з будинку виганяти? Де взагалі твоє серце? А розум? А подяка зате, що тебе виростили? Ти навіть Павлу не думай нести такі дурниці. Взагалі, давай вставай та і йди, – замахала люто руками Орися.
Орися таки виперла Ірину з квартиру. Невдовзі прийшов Павло, вона не стала розказувати, що приходила сестра. Вірила, що Іра одумається та й щось дійде до її голови.