Одного вечора Єгор заїхав в магазин купити хліба та при виході з магазину зустрів свого старого знайомого, який завжди знав всі новини в селі. Він запитав Єгора, чи не знає він, чому це старого Леміша давно не видно ніде, може що в нього сталося.
При згадці за Леміша чоловіка аж перетрусило. Він вже багато років намагається не згадувати цього чоловіка, адже саме він зіпсував йому життя й позбавив щастя.
Єгор сам не знає навіщо, але він все-таки вирішив перепитати, що той має на увазі. Знайомий же почав йому розказувати, що Юрій Лемішев, якого в селі чомусь прозвали «Леміш», вже більше чим два тижні не виходить з дому, не ходить в магазин і на машині своїй давно не їздить. Сусіди ж його розказували, що по вечорах в хаті навіть світло не горить, і груба, видно, не топиться, бо дим з димаря не йде.
Чоловік вирішив заїхати до старого Леміша, бо слова давнього знайомого не давали йому спокою.
Коли Єгор їхав, то на нього нахлинули згадки про події двадцятирічної давнини. Тоді він, круглий сирота, який жив зі старенькою бабусею, ледве все витримав і знайшов в собі сили жити далі. Спочатку вони з Марією зустрічалися таємно, а коли дівчина повідомила батьку, що збирається заміж за Єгора, то він сказав, що ніколи не прийме бідного сироту у свою сім’ю і шлюбу цьому не бути.
Юрія Лемішева в селі знали всі, він все життя пропрацював головою колгоспу у їхньому селі, а його дружина – вчителем у школі. Поважна родина, на яку всі рівнялися і думку яких поважали. А Юрія люди в селі навіть боялися, бо він був надто різким та суворим.
В родині Лемішевих батьківське слово було законом. Єгора він бачити своїм зятем не хотів. Марія ж все день і ніч плакала з цього приводу і тому Юрій вирішив відправити її якомога подалі від села, а саме – до своєї сестри в Італію, яка вже багато років там жила. Марія через пару днів була вже в іншій країні. Розказували люди по селу, що вже в Італії стало відомо, що донька Леміша вагітна була від Єгора, та дитина так і не народилась, мабуть, дівчина зробила аборт.
Вже 20 років минуло. А Єгор так і не одружився, а всі ці роки жив сам у бабусиній хаті, яку за цей час гарно відбудував. Працював лісником, займався бджільництвом та ловив рибу на продаж. Не погано жив, вистачало всього. Але от господині в його домі так і не було, не зміг він покохати вдруге.
З родиною Лемішевих Єгор намагався не перетинатися в селі, та й вони самі не горіли великим бажанням бачитись з ним.
Останніх вісім років Юрій жив сам у своєму великому будинку, жінки не стало, а Марія ще з того часу живе собі в Італії, навіть жодного разу не приїжджала провідати своїх батьків. Правда, телефонує йому тепер десь раз в місяць, та на тому й все.
У дворі у Лемішевих не було ані звуку, у вікнах будинку не світилося. Єгор постукав у двері – ніхто не відповів, тож він спробував зайти – на диво, двері виявилися не зачиненими. У чоловіка було таке відчуття, наче саме він, і саме зараз – повинен тут бути.
І його відчуття його не підвело. Юрій дуже заболів і не міг навіть підвестися з ліжка. Єгор вмить організував чоловіку догляд: за свої кошти найняв йому доглядальницю і лікаря з міста привіз. Крім нього, допомогти Юрію було нікому.
Як тільки чоловік став на ноги, то запросив до себе в гості Єгора. Він щиро каявся перед ним і дуже шкодував, що все так вийшло. А могло б все, звісно, бути по іншому: його донька й внуки жили б зараз у великому домі Лемішевих. Та, мабуть, не судилося.
