В нашому під’їзді для мешканців кожної квартири є територія у підвалі для зберігання речей, а крім цього є ще одна окрема комірка. Між сусідами часто є домовленості про свої «підвальні території» – хтось комусь свою частку продав або обміняв на якусь послугу. Звісно, нотаріально це ніяк не завірено, бо всі живуть тут вже десятками років і кожен знає, хто чим володіє. Комірка при вході до під’їзду офіційно належала жінці, яка раніше проживала на останньому поверсі. Вона була вже похилого віку і я допомагала їй, чим могла: коли поприбирати, коли до магазину чи аптеки сходити. Звісно, не заради виг0ди, а просто з людського співчуття і розуміння, бо жила вона сама. Тоді ця жінка сказала мені, що в разі її сmерtі або переїзду до когось з дітей доживати віку, комірка залишається мені і я можу нею розпорядитись, як сама захочу.
Коли їй вже стало дуже п0гано і без цілодобового догляду вона не могла, син забрав її до себе, а квартиру продав. Довгий час нові власники не заїжджали в неї, а як тільки заїхали, почали в0ю8ати зі мною за комірку. 3бивали колодку на дверях і nогр0жували винести всі мої речі, які там зберігались, на 3валище, якщо не звільню місце добровільно. Крім нової колодки я встановила ще замковий механізм для надійності. Звісно, я могла б відкупити собі чиюсь частинку підвалу, але не бачу в цьому особливого сенсу. Бо все-таки я вважаю, що хоч офіційно ця комірка належить до їхньої квартири, але вона чесно мною заслужена за багаторічну допомогу жінці. Інші сусіди також на моєму боці. Поки б0р0тьба триває…
