Ніколи не розуміла навіщо люди народжують двох дітей. Не всі звісно, а ті, що хочуть приділяти увагу і мають можливість влаштувати у житті тільки одного. Коли це дівчатка, то ще якось інакше виглядає, їх так не обмежиш у всьому. А от з хлопцями така несправедлива нерівність помітна одразу.
Я з сім’ї, де крім мене ще є старший брат і молодша сестра. Батьки не мали надто багато фінансів, щоб забезпечити нам солодке життя. Проте, усе, що вони нам давали намагались ділити порівну. І нас завжди вчили ділитись між собою, бо ми брат і сестри і так має бути.
Для мене така форма спілкування і такий устрій в сім’ї, загалом у родині завжди був і буде нормою. Вважаю, що це і є здоровим спілкуванням, здоровою атмосферою серед рідних людей. Тому, коли розповім наступну історію, гадаю, ви зрозумієте, чому мене все так шокує і навіть обурює.
У 23 я вийшла заміж за хлопця, що був старшим на 3 роки. Як мені здавалось, у цьому віці діти вже самостійні, та от це не так. Він якраз був маминим улюбленцем. Усе життя батьки тільки його й плекали, ніби якусь особливу цяцю. Старший брат Василь, на жаль, був обмежений цією увагою та любов’ю.
Помітила я таке ставлення одразу ж після знайомства з родиною. І чим довше та ближче пізнавала цю сім’ю та окремо усіх її членів, то більше переконувалась у правильності своїх припущень. І постійно мене це все більше обурювало.
Василю навіть не допомогли отримати вищу освіту, зате у мого Григорія 2 дипломи. А працює він охоронцем у сусідному ресторані. Зарплата – копійки. Зате батьки нам на весілля подарували квартиру. Зате Василь зі своєю обраницею уже 6 років поневіряється по орендованих страшних квартирках. Та він багато працює і вони вже, наскільки я знаю, майже накопичили на власне помешкання. Зате Григорій навчився жити на всьому готовому.
До праці його не привчили і це проявляється навіть у побуті. Я ніколи не казала свекрусі, навіть на весіллі, дякую за сина. Бо вважаю, що вона погано виховала його. Мені зараз з чоловіком дуже важко і у побуті і по життю. Він нічого не робить по господарству, навіть якби хотів, то просто не вміє. І я його навіть не хочу сварити чи звинувачувати, бо це не вина чоловіка. Винні батьки, продуктом виховання яких він є.
Зараз ми взяли паузу у стосунках. Я переїхала на орендовану квартиру, бо моєї зарплатні на це вистачає, а його ні. Та й нащо мені лишатись у квартирі, придбаній свекрухою та свекром. Я не хочу розлучатись, але жити так просто нестерпно. Тому сказала чоловікові, що нам обом треба трохи подумати. Що порадите?