Передноворічне диво, або як наша дружба возз’єдналася

Мабуть, усі знають як з часом міняється дружба, особливо, коли ви вступаєте в доросле життя. Так сталось і зі мною, ще зі школи у нас була своя компанія дівчат. Ми завжди були разом і тримались одна одної, навіть планували поступати в один університет, щоб жити разом в гуртожитку. Але так склалося, що батьки переконали нас йти не компанією, а за покликом серця. Це було логічно, адже навіщо всім поступати на економіста, якщо серед нас була і художниця, і музикантка і навіть майбутня вчителька.

Звісно, це добре, що батьки так піклувались про нас, щоб ми займались справою до душі, але з того часу наша дружба похитнулася. Кожна була зайнята своїм навчанням, знаходила нових друзів і вже наші зустрічі ставали вкрай рідкісними, проте все одно довгоочікуваними та веселими.

Так продовжувалось декілька років, ми не зважаючи на нові етапи в житті щоразу збирались на всі дні народження та інші свята, допоки дівчата не повиходили заміж. Ось так, майже закінчивши університети, одна за одною ставали заміжніми. А у мене ж в особистому житті було пусто, я весь свій час та сили віддавала навчанню, тому так залишалась холостячкою. Думала, коли закінчу університет, знайду хорошу роботу, тоді зможу розслабитись і нарешті знайду своє кохання. А поки гуляла на весіллях подруг.

Ще якийсь час ми продовжували зідзвонюватись, та навіть деколи гуляли всі разом, але з появою дітей у їхньому житті все кардинально змінилося. У мене з ними повністю не співпадали інтереси й тем для розмов не було. Ось якось так помаленьку – потихеньку згасала наша дружба.

Звісно, я цього дуже не хотіла і старалась всіма можливими способами подовжувати спілкування з дівчатами, але вони настільки були заклопотані своїми сім’ями, що навіть не помітили, що я зникла з їхнього життя.

Цілий рік вони не давали про себе чути, а я й не нав’язувалась. Мені лише було образливо так втратити подруг, адже крім них у мене нікого не було. Навіть своє день народження вирішила не святкувати, бо просто напросто нема кого кликати.

В перед день свого день народження (ось буквально вчора, 28 грудня) я просто лежала і згадувала, як у нас з дівчатами було заведено вітати одна одну – о півночі, з шаріками, тортом і свічками. Це були такі приємні та теплі спогади.

З цими думками якось та й заспала, але невдовзі хтось дуже сильно постукав у двері. Я не розуміла хто це і що йому потрібно посеред ночі, та все ж відкрила двері.

Хлопушки, голосні вітання і торт – все що побачила, а придивившись з просоння ще й помітила подруг. Так, усі вони прийшли мене привітати – я не можу вам навіть передати, наскільки була щаслива. Ми говорили усю ніч не замовкаючи, ніби й не було цього року без спілкування. Я поділилась з ними своїми побоюваннями та образами, на що вони поставились розуміюче і пообіцяли виправляти цю ситуацію.

Після такої зустрічі у мене ніби крила розправились, знову мала своїх найкращих подруг, мала з ким поспілкуватись та поділитись новинами та успіхами. Ми з дівчатами навіть плануємо всі разом святкувати Новий, 2022 рік, думаю, він буде незабутнім та сповненим цікавих історій.

Знаєте, я не знаю як по іншому назвати це возз’єднання подруг, як не передноворічним дивом. Свято вірю, що нам вдасться і надалі зберегти цю дружбу, а в старості разом бавити онуків та згадувати нашу молодість з усмішкою.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Передноворічне диво, або як наша дружба возз’єдналася