Все життя ми з дружиною намагалися виховати достойну людину, але я хіба позбувся своєї милої Мирославочки, так звали мою кохану і виховав не зрОзуміло що. Ми з Миросею вже дуже довго разом. Колись я її побачив і вона заполонила моє серце. Я точно знав ще з першої зустрічі, що це саме та жінка про яку мріяв. А познайомилися ми на роботі. Вона підробляла санітаркою у місцевій лікарні. А я якраз закінчував медичний університет і був там інтерном. Від нашої першої зустрічі були не розлучними. Я запросив Миросіньку на каву, ми сходили ввечері після роботи. Потім ще декілька таких зустрічей і почали зустрічатися. Вона стала моєю дівчиною. Обидва такі безтурботні й закохані. Як же тоді добре було.
Ну зустрічалися ми ще так пів року, а потім вирішили спробувати свої стосунки на міцність і орендували спільно однокімнатну квартиру. Грошей тоді було достатньо на прожиття. І так нам було добре, що невдовзі я зрозумів немає часу чекати й тому зробив пропозицію коханій. Вона погодилася, на розкішне весілля коштів не було, проте вийшло розписатися, взяти в церкві шлюб і посидіти, відсвяткувати цю подію у вузькому сімейному колі. Ми продовжували жити на тій орендованій квартирі. Бо батьки ні зі сторони Миросі, ні з моєї особливо дати не мали що.
Пройшло трохи часу, я працював уже лікарем, дружина була старшою медсестрою. І тут від неї пролунала, напевне, найщасливіша новина за останній час. Вона сказала, що скоро станемо батьками. Які ми тоді були раді, все складувалося саме так як я і хотів. Вагітність пройшла без ускладнень. У нас народився синочок. Придумали йому ім’я Богдан. Чомусь дуже воно нам подобалося. Син ріс гарним, послушним хлопчиком. Я почав працювати ще більше, брати багато змін, які інколи ледве відсиджував. Мирослава сиділа вдома з малюком, була в декреті, так і жили.
Пройшли роки наш Бодька підріс і чомусь з кожним разом ставало все важче і важче у вихованні дитини. Ми старалися з коханою дати сину все, що треба і що він хотів. І так було кожного разу, поки наш хлопчик не виріс і захотів машину і квартиру власну. Все життя працювали, от і зараз вирішили не здаватися, вірніше моя Мирося. Я їй кажу:- Ну навіщо йому тієї розкоші, нехай спочатку роботу знайде. Але моя дружина мене не слухала і казала, що відправиться на заробітки тільки б у синочка було те, про що він мріє. Я спочатку думав вона жартує, куди на старості літ в чужу країну. А виявилося ні, все- таки говорила про це серйозно. Через тиждень побачив її заяву на звільнення з роботи. А через місяць моя любов поїхала. Я був шокований, чому так. Адже не міг син почекати все одно квартира наша б йому залишилася, а на машину можна було й самому заробити. Йшли роки Мирослава знайшла в Польщі добру роботу, через малий проміжок часу Богдан вже їздив на новенькому авто. А потім купила жінка йому й квартиру. Ну і звичайно, я просив її повертатися додому, казав:- Досить, наробилася вже. А синочок навіть і чути чомусь не хотів, щоб матір поверталася, зажадав від неї ще відкрити власний бізнес. От і сидить моя Мирося там, а я тут. І не маю ні дружини, ні нормального сина, по суті.
