Ніяк не могла вжитися Тетяна зі своєю рідною мамою. Вона так мріяла, що вже нарешті з чоловіком та двома дітьми переїдуть у своє власне житло. Проте ще не мали потрібної суми для купівлі квартири. Адже діти дорослі – школярі, тому потрібно думати хоча б про трикімнатну квартиру, щоб всім було достатньо місця. Батьки Тетяни був тихим та спокійним чоловіком. Мабуть, лише з цієї причини він сумирно зносив всі крики, істерики та сварки дружини. А от Тетяна, запальна та владна, не вміла змовчати. Через це кожен вечір у квартирі розгорався скандал між Тетяною та її мамою Марією.
– Тобі скільки разів нагадувати, що зубні щітки мають стояти у тому стакані? – кричала Марія, яка лише п’ять хвилин тому повернулася з роботи, але вже помічала, що у хаті стоїть чи лежить не так, як вона того хоче.
– А борщ можна навчитися за тридцять з гаком років варити нормально? Чому ти знову не додала квасолі? Та й кислий він якийсь у тебе, – ніяк не могла вгамуватися Марія.
Тетяна поки що мовчала, але це тривало недовго. Вона могла стерпіти буквально пару хвилин, а потім вибухала. Батько лагідно просив:
– Марічко, та коли ти вже нарешті заспокоїшся? Вона сама матір та живе так, як їй добре. Зубні щітки ставить там, де зручно. Борщ варить так, як їм смачно. Діти його наминають, аж за вухами тріщить. Ну тебе ж ніхто не змушує куштувати той борщ. Тим паче ти завжди вариш окремо від Тані. Невже тобі приємно кожен вечір перетворювати на суцільні сварки та крики?
Але Марія вже так запалилася, що не чула нікого. В принципі, вона ніколи й не дослухалася до рідного чоловіка, а звикла лише керувати ним та роздавати вказівки. Марія працювала у військовій частині, тому частково її владний характер сформувався саме там.
Тетяна почала кричати після третьої фрази, сказаної Марією:
– Господи, та невже інші люди купляють дітям таке дороге взуття? Вона ж і так його зносить за один сезон, знищить, та й вивинеш на смітник! – аж зойкнула Марія, коли побачила цінник на підошві нового туфелька для дочки Тетяни.
– Та годі, вистачить вже мене переучувати, вічно лізти в мою голову, до мого чоловіка, до мене, до дітей! Я що заставляю їсти мої борщі, каші, торти? Хіба я коли-небудь пхаюся до того, як речі поскладані у твоїй шафі? Чи рахую твою зарплату? Своїм дітям я буду купляти те, що вважаю за потрібне. А не так, як ти колись свого часу, намагалася придбати дешевше, що потім проблеми зі здоров’ям починалися у мене, але ніяк не в тебе! Чи я прошу в тебе грошей на свою сім’ю?
– Ну ось, докричалася? – запитав сумно батько у дружини Марії. Наша дочка – це вже не маленька Тетяна, яку ти намагалася у всьому переконувати. Вона – сама матір двох прекрасних дітей, твоїх внуків, між іншим.
– Стули пельку, що ти розумієш?- перемкнулася на старого Марія. Все життя ти лізеш не у свої справи!Я намагаюся з неї нормальну людину зробити та навчити жити!
– Мамо, ти намагаєшся хіба що зробити так, що втратиш назавжди єдину дочку.
Обоє розлючені та роздратовані, жінки порозходилися по різних кімнатах. Прийшов зять Марії з роботи, запитав, що на вечерю.
– Йди, твоя красуня знову того смердячого борщу наварила, – гаркнула Марія.
