У мене є старший брат Петро і він вже майже 20 років живе у США. Здавалось би, що людині треба – має дім, на пенсії, діти дорослі. От живи та радій, але ні.
Для мене новина, що брат хоче продати дім, який подарував мені 20 років тому, стала просто несподіванкою. Виявляється, йому зараз необхідні гроші, онуку на навчання, і він вирішив продати дім в якому вже не живе майже чверть століття. І все б нічого, якби в цьому домі не жив я і моя сім’я.
Мене розбудив телефонний дзвінок о 6-ій ранку, телефонував Петро:
– Привіт, Василю. Як справи?
– Привіт. Та ніби помаленьку, а ти що так рано дзвониш? Щось трапилось?
– Ой, ні. Я забув про те, що у вас ранок. Все добре, просто хотів з тобою поговорити про дім.
– А що не так?
– Розумієш, мені потрібні гроші і я вирішив його продати. По документах він же мій, отже я як власник маю право робити з ним, що хочу. Тому – вам варто пошукати, де жити. Не поспішай – у тебе є місяць – думаю ти вирішиш питання з житлом.
Сказати, що я був шокований, то не сказати нічого. Коли брат залишив дім мені я й не думав, що потрібно було його переоформити на себе – я довіряв Петру. Розумію, я дім не будував, але ж йому він не був потрібен – повертатись він не планував.
Коли я заселився у дім, то ще не був одружений – мені було всього 18. Тепер же у мене і дружина і троє дітей – куди мені з ними йти. Тим паче – ми багато грошей вклали у ремонт. Ми побудували басейн, замінили всі вікна та комунікації, побудували гараж, дбаємо про присадибну ділянку – я витратив на благоустрій дому кругленьку суму, за яку б купив квартиру.
І що тепер? Просто піти, а всі гроші забере брат? Це хіба справедливо? Ну і йти з дому, в якому прожив 20 років на орендовану квартиру не дуже хочеться, а грошей, щоб придбати нове житло я не маю. Невже брат цього не розуміє? Він навіть не запропонував поділити гроші навпіл. Невже так чинять рідні? Моя велика помилка, що я так і не переоформив дім на себе – але я не думав, що родичі так можуть вчинити.
