Я уже люблю свій рідний край. Народився і 17 років прожив в Україні, однак з повноліттям був змушений поїхати на заробітки до Європи. Спершу я там дійсно проживав виключно для заробітку, практично нічим більше не займався, окрім роботи. Упродовж 15 років одружився, також на українці, що проживала у Німеччині, зміг придбати квартиру батькам, відкласти гроші на навчання старшого сина, уже майже назбирав на ще одну оселю, коли вирішив все ж повернутися на деякий час, сумно стало без Батьківщини.
Так от, пригоди розпочалися ще при в’їзді в Україну. Автобус трясло так, що, здається, у мене всі внутрішні органи перемішалися всередині. Виглянувши у вікно, ще у дорозі, жахнувся від рівня «чистоти» у нас. Уже й забув про те, що тут не миють дороги…Скажу вам чесно, у Європі доволі рідко можна зустріти й машини, які не блищать від чистоти. Там всі за ними доглядають, не залишають брудними.
У мене були дві великі та важкі валізи і мені дуже не вистачало відступів для заїзду на тротуар. В інших країнах це у порядку норми. Всюди є пандуси, з’їзди на дорогах для колясок, велосипедів. Хоч заради справедливості, помітив, що це тенденція у нас все ж розвивається.
Ще, хочу зауважити, що паркувальних місць дійсно не вистачає, оцих паркоматів, і, звичайно, робочих правил користування стоянкою. Тротуар та дорога буває не розділені належним чином, і часто можна побачити, коли автівки спокійно залишають на тротуарах. А ще! Велосипедні доріжки, де вони? Мене уже декілька разів велосипедисти ледь не збили з ніг, адже просто їздять або між машинами, або безпосередньо між пішоходами…
Одним словом, уже через тиждень мені спало на думку повернутися до Європи і уже там розвивати своє подальше життя…