Зі своєю коханою Марією він зустрічався близько двох років. Хлопець Ярослав хороший, гарний та розумний. Завжди усміхнений та розслаблений, він дарував усім чудовий настрій, адже важко зустріти серед сірих буднів людину, яка показує світу свої білі зуби.
З Марійкою вони познайомились випадково: вона йшла з університету, і випадково підвернула ногу. Дівчина впала на землю, і в той час повз неї проходив той, хто за мить її візьме на руки, та віднесе до найближчої лавки. Здавалось, таке буває тільки у фільмах чи романтичних книгах, коли з’являється принц на білому коні, підхоплює тебе, і ви мчитесь у його царство.
“Оце так щастя!” – казали дівчата Марії, коли чули її розповідь про їхнє знайомство. Але в серці дівчини жив інший хлопець, якого вона ніяк не могла звідти випустити. Владислав… вона його так кохає, що готова серце з грудей вирвати, аби воно тільки не боліло, коли дівчина бачить його з дружиною та немовлям на руках. Влад давно сказав Марії залишити всі спроби та сподівання на спільне життя, бо він її просто не кохає.
У Ярославі Марія знайшла хоч якусь відраду, а хлопець, наче маленький, закохався у неї без тями. Він задаровував її квітами, подарунками, возив на відпочинок, аби тільки його кохана почувалась добре, а дівчина охоче відповідала йому взаємністю. І одного дня він наважився зробити їй пропозицію.
Ввечері Ярослав пішов до ювелірного магазину, аби обрати найкраще та найдорожче кільце, яке там було, бо всі прикраси світу не вартували його коханої. Він обдумував кожну деталь своєї пропозиції. Чи на даху краще, чи в ресторані, які квіти їй подарувати, який костюм краще вдягнути…
Хлопець хотів усе найкраще для своєї коханої, але вночі перед пропозицією сталось те, що змінило все. “Вибач, Ярославе, я мушу тобі про це розповісти. Марія не кохає тебе, їй просто зручно бути поруч. Влад — це її справжня любов, і якщо ви колись одружитесь, то цей шлюб буде несправедливим та неправильним. Я прикріплю докази.” – таке повідомлення написала подруга Марії Христина. І справді, вона прикріпила повідомлення, в яких кохана Ярослава розповідала про те, що їй подобається бути його коханою, адже дівчині ніхто ніколи не дарував таких подарунків, але вона й досі мріє про те, що колись такі ж букети купуватиме їй Влад.
Ярослав практично всю ніч не спав. Він думав про те, яке ж не справедливе життя, адже він віддав усі свої почуття Марії, поважав її, слухав у всьому, купував усе, що вона захоче. Але, мабуть, любов за гроші не купиш.
Коли почало світати, хлопець узяв коробочку із каблучкою, пішов до Дніпра та викинув геть те, що ледь не пов’язало його життя із цією Марією.
