Після такого ми не позичаємо гроші нікому

Проблеми з грошима не оминули й нашу сім’ю. Замовлень на виготовлення меблів нема, та й в дружини зарплату затримують. Живемо на сухому пайку і коли буде краще – не знаємо, але сподіваємось на краще. На поличці стоїть 1000 гривень – і цього нам має вистачити на місяць. А що за ці гроші купиш, коли ще й комунальні оплачувати потрібно. Тому нам терміново потрібно шукати якийсь вихід.

Ми розуміємо, що то тимчасові труднощі, але від того не дуже легше.

І тут я пригадав, що ми рік тому позичали гроші двоюрідній сестрі Іри (хоч ми та не спілкуємось близько, але родичам допомагати потрібно). Сума не така велика, близько 5 тисяч гривень, але нам вона б точно не була зайвою. То чому б не забрати гроші?

– Давай, телефонуй Ані. Нагадай про борг, а то вона навіть не заїкається. Думала, що ми забули.

Чую дружина говорить телефоном. Спочатку так голосно, що у нас проблеми та нам потрібні гроші – хай шукає де хоче, бо ми не маємо часу чекати. Потім Іра замовкла і так спокійно сказала: «Ой, а що ж ти не казала нічого. Звичайно ми почекаємо. Співчуваю.»

Після їх розмови я намагався випитати, коли чекати на гроші, але Іра так сумно відповіла:

У них сталась пожежа через сусідів і вони зараз мають робити мінімальний ремонт, адже не мають де жити. Зараз живуть у родичів і збирають гроші – заощадження, з яких вона збиралась віддати борг, згоріли.

Я був шокований. Мені стало шкода її – у неї ще й двоє маленьких дітей і так опинитись на вулиці дуже страшно. Мені аж соромно стало, що ми так одразу почали вимагати свої гроші. Ну нічого – ми щось придумаємо ще і почекаємо.

Сьогодні ж пішли до магазину, щоб придбати хоч якісь продукти та тут зустрічаємо чоловіка Анни. Йде такий набундючений та везе на возику до автомобіля декілька рулонів шпалер, килим, лампу та ще дрібнички. Думаємо – добре, що вже ремонт на такій стадії.

Ми привітались та хотіли запитати як справи, коли Олег, чоловік Анни, сам почав розмову:

– Давно вас не бачив. Як ви? Бачу так гарно двоє йдете за покупками. А мене Аня послала до магазину, а сама в салон краси побігла. А я мав їхати на риболовлю. Але що скажеш – Аня вирішила зробити невеличкі зміни у квартирі – каже, що їй набрид наш ремонт і вона хоче освіжити спальню.

Сказати, що ми були здивовані, то не сказати нічого. Ми так щиро вірили, що у людей сталась біда, а це все обман. То на «освіжити спальню», на салон краси є, а віддати нам гроші нема? То ми маємо їсти сухий хліб, а хтось собі зачіски в салонах робить? Де справедливість та совість Анни?

Іра одразу ж зателефонувала Ані та поставила її на місце – вона сказала все, що думає про неї. Давно не бачив дружину такою злою. Аня сказала, що придумала це, бо брала гроші у борг, а чоловік про це не знає. Де взяти їх – вона ще не придумала і тому збрехала нам.

Я так розумію, що борг вона нам точно не віддасть – не будемо ж ми її чекати під дверима квартири. Ми, звісно, не пропадемо, але довіряти людям точно не будемо.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Після такого ми не позичаємо гроші нікому