Наш дідусь був чудовою людиною. Він був готовий допомогти всім і кожному хто цього потребував. Коли він був молодим, їздив за кордон і заробив там великі гроші. Так говорили родичі. Дідусь був знатним казкарем та й сам був наче з неї. У нього були довгі сиві вуса та великий солом’яний капелюх. У нього був сад з найсмачнішими яблуками. Коли вкладав нас спати, літом на канікулах, розповідав про скарб, який захований в будинку і те, що він дуже дорогоцінний.
Але на жаль, він покинув нас. Одним весняним ранком він прогулявся по своєму саді, який в цей час налився молоком. Потім ліг на своє ліжко і заснув назавжди. Тепер він міг знову бути з бабусею, яка пішла на три роки раніше.
Приїхали родичі. Дідусь був батьком матері, крім неї у нього було два сини. Вони ніколи не приїжджали раніше, лише коли їм було щось потрібно. Після школи вони також заробляли за кордоном, але після приїзду, все розтрачували на розваги та випивку. Один з братів був розлучений, дружина не витримала його пиятики та вигнала з дому. Інший навіть не зміг знайти пари. Ніхто не розумів в кого вони вдались такими.
Моя мати була гордістю дідуся. Вона закінчила університет та мала хорошу роботу. Згодом познайомилась з батьком та народились ми з братом. Батьки часто відвозили нас до дідуся, а він робив наше дитинство щасливим.
Замість того, щоб оплакувати батька. Сини вимагали спадщину. В дім де раніше всі вони жили прийшов нотаріус. Він мав документ в якому було детально розписано що і кому повинно належати. Квартира, дача, машина і земельні ділянки, все що дідусь наживав роками було розділено порівну за короткий проміжок часу. Виявилось, що скринька з скарбом була не вигадкою. Її передали моїй мамі. Це надзвичайно обурило братів. Але біля нотаріуса вони не показували своїх емоцій. Проте, наступного дня вони постукали в наші двері.
Чоловіки вимагали в моєї матері скриньку.
-Показуй її, що в середині? Там скарб батька. Не справедливо, що ти отримала все сама. – сказав один з них.
-Ви отримали свій спадок, тому бувайте.- відповіла мама
-Він завжди любив тебе більше, тому тобі дісталась коштовності, які заробив закордоном.
-Вам не було діла до батька, ви приходили до нього лиш, коли закінчувались гроші на випивку. А всю роботу на городі та в домі робили ми з чоловіком та дітьми.
-Яка різниця тепер, коли його нема. У тебе є все що хочеш, тому ти мусиш поділитися з нами.
-Ідіть звідси, або мені прийдеться викликати поліцію
Тоді один з братів побачив скриньку на столі, побіг до неї та намагався відкрити. Вони і тоді не були тверезі, лиш так можна було пояснити їхню поведінку. Мама розізлилась і намагалась зупинити їх. Батько в цей час був на роботі, тому не міг виставити їх за двері. Другий мамин брат також намагався вирвати, так званий скарб, з рук. Вони вдвох так сильно намагались її отримати, але в один момент скринька впала на підлогу та її кришка відпала.
Нарешті, всі побачили скарб про який розповідав дідусь. З неї випали не гроші або коштовності, не казкові скарби – фотографії. На них були зображені він з бабусею, новонароджені дядьки та моя мама. Там були бабусині улюблене намисто і багато дрібниць, які асоціювалися зі всіма приємними моментами життя. Саме вони були справжнім скарбом для дідуся. Це була дідусева казочка, в яку всі щиро повірили. Але це не довело до добра. Мамині брати показали своє справжнє обличчя.
Додому якраз повернувся батько. Він застав картину – два розлючені чоловіки стоять над розбитою скринькою. Він спитав мою маму, що коїться? Вона розповіла все, що відбувалось протягом останніх хвилин. Без зайвих слів він одразу вивів блудних родичів за двері.
Після цього ми разом сіли розглядати фотографії та решту речей зі розбитої скриньки. Мама вирішила, купити нову. Невдовзі, так і зробили. Від того часу ми зберігали її як найбільший скарб. З часом туди помістили й інші фото.
А з братами мама більше не спілкується. Ці родичі ніколи не були близькими і цей випадок був останньою каплею. На щастя, вони більше не появлялися на порозі нашого дому.
