Ми з моїм чоловіком одружені вже 7 років й він старший за мене на цілих 15. Віктор у свої 40 років одружився вперше, мені ж тоді всього-на-всього 25 років було. Чому ж я вибрала собі саме його в супутники по життю? А тому, що дуже закохалася в нього ще студенткою, він у нас на четвертому курсі літературу викладав й показався тоді мені ну дуже романтичним, що й привело до моєї закоханості в нього.
Зустрічатися ми вже почали коли я вже закінчила університет. Одного літнього дня мені якось випадково випало зустріти Віктора Миколайовича у парку, і я тоді відчула, що він досі мені симпатичний. Спочатку ми зустрічалися просто прогулятися й почитати вірші біля нашого озера в центральному парку, а потім вже зрозуміли обоє, що між нами є почуття й вони взаємні.
Рік ось так проходивши по парках і вулицям Віктор якось сказав мені, що втомився вже бігати й запропонував мені вийти за нього заміж. Я ж погодилася й після маленького весілля в кафе на 15 осіб, ми стали жити в нього.
Чесно сказати, то моє щастя не мало меж, бо я дуже раділа тому, що нарешті житиму у нормальних умовах й матиму сильне чоловіче плече поруч. Майже відразу після весілля я завагітніла, а згодом народила сина Артема.
Та все б наче й нічого, але виявилося, що мій чоловік, якому йде п’ятий десяток, зовсім не самостійна людина. Він й дня не може прожити без своїх батьків. Тож для мене вже став зрозумілим той факт, що Віктор до свого 40-річчя не був ще жодного разу одруженим. Йому просто було ніколи спілкуватися з жінками, бо весь його простір займали тато з мамою.
Жили ж його батьки в одному під`їзді з нами, навіть на одному поверсі. Так було задумано спочатку – вони хотіли кожного дня контролювати свого сина. І оце за ці 7 років, коли ми одружені з ним, не було жодного такого дня, щоб його мама не пришла до нас зі своєю їжею, а ще вона купувала своєму сину одяг, який подобався тільки їй. Мій чоловік ніколи не скаже, що йому щось не подобається, а мовчки зробить те, що йому скажуть.
А батько ж прослідковував кожен крок Віктора. Приходив ввечері й розпитував, як у нього пройшов день, скільки коштів він сьогодні потратив, яка заробітна плата буде в наступному місяці й чи буде премія, на яку в нього вже були свої ідеї.
З народженням сина наше сімейне життя перетворилося ще в гіршу сторону. І це я зараз не про Артема кажу, а про свекрів. Вони ж стали майже жити у нас, вони контролювали мій раціон, контролювали те, в що я одягаю дитину і як її тримаю на руках.
Та багато було різних приколів за ці роки, але найголовніший чекав на мене ось тільки зараз, коли нашому сину виповнилося 6. Одного вечора прийшов свекор і повідомив нас, що вони вирішили продати ці дві квартири й купити приватний будинок за містом, де ми житимемо всі разом. Скажу чесно, це наче збувся мій найстрашніший кошмарний сон… А Віктор стоїть та радується, каже, що теж би хотів жити на природі й не проти такої ідеї.
Й чому тут тепер дивуватися, мій чоловік просто ще й досі маленький син своїх батьків, та нічого, що йому зараз 47 років. Він у всьому слухає своїх тата з мамою і живе їхнім життям. Я ж тоді і плакала, й просила його переїхати трохи далі від них, нехай навіть на орендовану квартиру, але ж він стояв і стоїть на своєму – жити з батьками у великому будинку.
А я тепер не знаю, що робити… Квартира наша виставлена на продаж, Віктор їздить з батьком й вибирає будинок для нас всіх, а мені плакати хочеться. Вже думаю, що буду подавати на розлучення. Якщо не можна було мого чоловіка відлучити від батьків по цей час, то що я вже можу зробити… І в мене є своє особисте життя, і я також хочу жити щасливо, а не в постійному стресі.
