Арсен народився у сім’ї вчительки та військовослужбовця. Усе дитинство він тільки й чув, що має бути взірцем аби не підводити маму в школі. А вдома була постійна муштра від батька. Трохи легше йому стало, коли народилася молодша сестра й увага батьків переключилася частково на неї. Поки Арсен ріс він тільки і мріяв, щоб поїхати вчитися на архітектора в інше місто і там залишитися. Шкода йому було тільки сестричку саму лишати.
Та якось одного дня батько підійшов до сина і сказав, щоб той готувався на наступний рік їхати до військового училища. Сказав, що він уже про все домовився і єдине, що треба від Арсена це нормально поводитися і не підвести батька. Арсена не питали чи йому взагалі це потрібно, просто поставили перед фактом. Отак вийшло, що роки старшої школи хлопець провів у берцях на плацу. Він старався гарно вчитися та триматися, щоб не підвести батька. Там було зовсім не солодко, але саме там хлопець усвідомив, що він сильний та витривалий і може вперто йти до своєї мети, не дивлячись ні на що. А мета у нього була, він і досі хотів стати архітектором. Тому одразу по закінченню училища, він не подався додому, бо знав, що тоді йому пряма дорога до учебки чи в армію, а прямо поїхав подавати документи у технічний університет. Йому там сподобалося одразу, вся ця атмосфера, особливо після скількох років контролю вдома та у військовому училищі. Він нарешті відчув себе самодостатнім та спроможним контролювати своє життя.
Повернувся додому і розповів про це батькам в надії, що вони підтримають його рішення, що зрадіють його самостійності та рішучості. Але вдома зчинили такий скандал, що всі сусіди чули. Батьки вже все вирішили наперед, бачили його військовим, напланували йому високих чинів та усі радощі життя військовослужбовця. Хлопець не знайшов у собі сил терпіти, що все вирішують за нього, він навіть не дочекався листа з університету, лише взяв трохи своїх речей, попрощався з сестричкою і поїхав у місто шукати роботу та житло з упевненістю, що все робить правильно, а батьки можливо колись зрозуміють.
З того часу вже минуло 7 років. Арсен здійснив свою мрію і працює архітектором. Поки що орендує квартиру, але найближчим часом планує купити власну. І все у нього добре, от тільки з батьками він не спілкується, не був у них з того часу, як поїхав у місто навчатися. Батьки, родичі та сусіди його засуджують, дивуються як син виріс таким невдячним і не згодився піти на все готове, на сите та продумане батьками до деталей життя. Лише молодша сестра його підтримує, бо вона мріє стати лікарем, але батьки готують її до вступу у педагогічний. З братом вона підтримує зв’язок і він обіцяв, що допоможе їй досягти мети, бо це того варте.
