Мій дідусь із бабусею довгий час жили та працювали у такій країні як Чехословаччина. ЇЇ на карті уже не знайти, хіба лише на старій. Та все ж так склалося історично, що вони поділилися на дві окремі держави зі своїми президентами, парламентами, законами та устроєм.
Цього року ми з друзями довго планували свій літній відпочинок. Оскільки море ми всі не любимо, то зазвичай відпочиваємо мандруючи Європою на власних авто або ж літаком, а далі орендою зручного транспорту, щоб ні від кого не залежати та ще більше побачити. От при обговоренні нашої поїздки я спонтанно висловила своє бажання побачити Чехію і Словаччину, адже стільки чула від своїх рідних про ці країни. Друзі одразу підтримали цю пропозицію і почали готуватися до подорожі.
Ось і настав час нашого літнього відпочинку. Спершу летіли літаком, а потім орендували мінівен, щоб вдосталь було усім місця і Європою пересувались на ньому. Коли їхали дорогою по цих країнах, то у мене було таке враження, що тут я уже була. Але ж ні! Напевне, просто дуже багато інформації чула від бабусі та дідуся, а ще фото. Справді це розвинені країни, з хорошими якісними дорогами. Ми заїжджали, здавалося б, у глухі села, але асфальтовані дороги були й там. Всюди зустрічали привітні люди. Ми куштували їх традиційну кухню, до речі, чимось вона мені нагадувала українську.
Повернувшись додому, перше, що я зробила – це подзвонила до своїх рідних, щоб поділитися враженнями від побачених країн, а дідусь ще кілька раз передзвонював, щоб запитати чи відвідувала я ті місця, що він рекомендував і чи куштували страви, що він радив попробувати.
