Подруга запросила в кафе. Поїла за мій рахунок

У мене була дуже хороша подружка. Проте, ключове тут саме слово «була». Вона моя колишня однокласниця. Скільки себе пам’ятаю, увесь час ми могли обговорити будь-що.

Ми ніколи не вітали одна одну з днем народження, чи якимись іншими святами. Звісно, обмінювались словесними побажаннями, та точно не купляли одна одній нічого.

Проте, я дуже любила її. Вона завжди мене виручала, вислуховувала усі мої жалі та плачі. Ми могли попліткувати разом на будь-яку тему. От і вирішила я того разу привітати її з уродинами. Чом би й ні?

Я знала, що вона дуже любила аксесуари, тож подарувала їй доволі дорогий шовковий платок. Без перебільшень. Сама б такий носила. Робили його для мене під замовлення. І я побачила, що він їй дуже сподобався.

Світлана, в свою чергу, запросила мене наступного дня в кафе. Туди я йшла з дуже приємними думками, подумавши, що це було чудовою ідеєю започаткувати оці всі подаруночки.

Ми прийшли в доволі недешевий, але дуже хороший заклад. Я була там кілька раз і завжди усе було на вищому рівні. Особливо, страви звісно ж.

От ми сіли за столик. Я замовила салатик, десерт і лимонад. Світлана ж почала замовляти ледь не усе, що було в меню. Гадаю, ну добре, пригощає людина. Після замовлення ці думки ще більше вбились в голову. Платить, то й замовляє те, що хоче.

Я ж усе-таки її привітала. І вона мене запросила.

Ми весь вечір проговорили. Було дуже гарно і атмосферно. Багато що встигли обговорити. От вечір підходив до завершення. Свєта попросила рахунок. Ще кілька хвилин ми на нього чекали. Тут раптом коли приносять рахунок, Світлана  встає і каже, що почекає мене надворі.

Я спочатку оторопіла. Звісно ж я мала біля себе гроші. І заплатила. Але якби це було не так? Та й чому я мала платити? 75% там наїла вона. Хоча б половину рахунку запропонувала б оплатити.

Я вийшла з ресторану і сказала подрузі, що поспішаю. І швидко, не чекаючи відповіді, пішла, щоб усю свою злість на неї не вилити.

Далі ми з нею скоротили спілкування. Тільки в екстрених ситуаціях зідзвонюємось. У мене більше нема бажання мати щось спільне з такою людиною. От як ви вважаєте? Хто у цій ситуації вчинив неправильно? І чи варто через принципи й образи втрачати хорошу подругу? Моя помилка звісно ж є. Більше ніколи людей не вітатиму, якщо вони цього не хочуть, і розраховуватиму загалом лише на себе.

 

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Подруга запросила в кафе. Поїла за мій рахунок