Ми з Людою зустрічалися вже кілька років, але жили нарізно. Звісно час від часу Люда у мене залишалася. Вона говорила, що цій холостяцькій барлозі бракує жіночої руки, а тому іноді наводила порядки та могла щось приготувати. Я її не прохав, сам непогано підтримував порядок та і куховарив добре, але вона казала, що їй приємно турбуватися про коханого чоловіка.
Все змінилося, коли ми з’їхалися. Я так хвилювався, щоб Люда не подумала, що все впаде на її плечі, тому як міг допомагав, з роботи з букетами приходив часто, як встигав, то зранку сніданок готував та подавав їй у постіль. Та, здається, вона й не збиралася все звалювати собі на плечі.
Батьки мої коли дізналися. Що ми разом живемо, то переписали на мене квартиру, допомогли зробити ремонт та відкрили у банку рахунок, куди поклали перший внесок на весілля. Люда ж, здається, цим почала користуватися. На роботу вона не спішить влаштовуватися, цілими днями бігає то по салонах краси, то з подругами по кав’ярнях. Я їй гроші даю звісно, але недавно телефонували з банку і питали, чи будемо ми ще знімати з того рахунку, так я зрозумів, що вона із весільного рахунку почала знімати гроші також.
А я тим часом сам готую, сам прибираю, сам працюю. Буває таке, що я спати лягаю, а Люди ще немає зі своїх гульок.
Я вже не знаю що й робити, я її дуже люблю, може це якийсь такий період, може це через якийсь стрес, що ми стали разом жити, сподіваюсь, що все стане як раніше. Але здоровий глузд мені підказує, що це і є її істинне обличчя і краще розбігтися зараз, доки ми ще не зіграли весілля та не завели дітей.
