Коли ми почали зустрічатися з Сергієм, сильно своє майбутнє не планували. Нам було добре разом, а про решту ми й не думали. В принципі, у мене вільна життєва позиція – я вважаю, що не обов’язково жити за чиїмось сценарієм, тобто, виходити заміж, народжувати дітей.
Ще з дитинства я була такою бойовою дівчинкою. Йшла проти всіх і завжди мала свою думку. Можливо, це через те, що батько один мене виховував. Я завжди пишалась ним і казала, що ніколи не знайду такого чоловіка як він. Батько ж лише просив мене не змінювати прізвище при одруженні, бо така воно назавжди втратиться нашою сім’єю.
Звісно, я без проблем дала цю обіцянку. Ніколи не думала що бувають такі власні чоловіки, що захочуть мало не силоміць змінити мені прізвище на своє. Та як то кажуть “від чого бігли, на те й наткнулись”.
Саме Сергій вирішив, що нам пора узаконити наші стосунки й зробив мені пропозицію. Я цього зовсім не очікувала, навіть думала відмовитись. Вважала, що сімейне життя не для таких як я, свободолюбивих. Скільки ж прикладів є того, як жінки забувають за себе і їхнє життя перетворюється ну суцільну рутину. Більшого жаху я й уявити не могла, але Сергій дав мені зрозуміти, що такого точно не буде.
Ми вже навіть домовились з РАЦСом за дату весілля, а вдома виявилось, що ми не домовились за прізвище. Сергій принципово хотів, щоб у нас воно було спільне, але міняти своє я, як і раніше не планувала. Коханий мою позицію добре знав, але ніби навмисно до останнього вів суперечку.
Потрібно було шукати компроміс і на диво, ми його швидко знайшли. Вирішили, що тепер у нас двох буде подвійне прізвище і ніхто в обіді не залишиться. Сподіваюсь, що майбутні наші сімейні чвари також так швидко будуть вирішуватись.
