Попросила мене донька пустити сватів в однокімнатну квартиру, що мені дісталась від мами – пожити недовго. А тепер виселити їх не можу.

І треба було мені тих проблем. Якби знала, що все так буде – одразу б відмовила і не переживала, що вони про мене подумають. Це ж які наглі люди – ніколи б не подумала. Тепер маю проблеми через них, а ще родина називається.

Коли моя Маринка привела знайомитись Сергія – я була рада, що донька нарешті знайшла своє кохання. Звісно, я б хотіла, щоб зять був з міста, з хорошої сім’ї, але серце саме вибирає. Та й хлопцем він виявився хорошим – знайшов добротну роботу, любить Марину, не вживає алкоголь і не курить. Та й поговорити з ним є про що – приємний, спокійний та врівноважений. Я була переконана, що й батьки в нього люди хороші, чесні. І спочатку все так і було.

Познайомились ми вже майже перед весіллям наших дітей – багато не розмовляли, але вони мені здались нормальними. Оплатили весілля порівну і то добре. Святкування було велике, то ми й не надто часто перетиналися на весіллі.

Так от десь місяців два потому підійшла до мене донька з проханням – дозволити батькам Сергія декілька місяців пожити у нашій квартирі. Причина проста – вони декілька раз на рік знаходять підробіток у місті та щоб щоразу не їхати у село, то вирішили пожити у нас. Робота сезонна – той квартиру мали займати не більше, ніж три місяці. Я не надто зраділа такій перспективі, адже планувала шукати квартирантів, які б мені платили. Але хай буде – допоможу родичам, а далі втілю свій задум. Звісно грошей з них я не брала, але просила повністю оплачувати комунальні платежі. Про порядок не підіймала теми, бо думала все ж зрозуміло.

Але не все так просто – як виявилось. Спочатку ніби й домовленості виконували – заборгованості за комунальні не було, квартира була чистою. Ми інколи приходили у гості та й до себе кликали – родина як-не-як.

Та з часом я помітила, що все рідше свати кличуть до себе і часто уникають зустрічей. Спочатку я списувала все на зайнятість та коли неочікувано прийшла до них – то зрозуміла чому вони так роблять. Виявляється квартира вже не надто охайно виглядає, в ній живуть ще якісь люди, мікрохвильова піч поламана, диван брудний, а в поштовій скрині рахунки за комуналку, яку вони не оплачують. На моє запитання, коли вони збираються з’їжджати, три місяці якраз добігали кінця, вони спокійно відповіли:

 – Ми передумали поки, у нас є робота – залишимось ще на декілька місяців.

Я була шокована, адже ми так не домовлялись і ніхто мене про це не попереджав. А ще я пообіцяла знайомій, що прийму на квартиру її родичів за помірну ціну.

Звісно я не починала скандал, але пішла до своєї доньки, щоб поговорити. Та Марина не знала що й сказати – їй було і соромно переді мною, але й Сергію не знала як сказати. А він пробував поговорити з батьками та вони ніяк не хотіли його чути та розповідали про те, що рідні треба допомагати. Він просто сказав, що не може вплинути на них.

Я не розгубилась і пішла до сватів на розмову. Спочатку вони пробували спокійно розмовляти, та після моїх слів, що їм варто з’їхати – почалась сварка. Мати Сергія звинувачувала мене в тому, що я не маю співчуття до них і що я не поважаю батьків свого зятя. А сват просто мовчав. Наша ромова так і нічим добрим не закінчилась – вони відмовились покидати мою квартиру і ще й нагримали на мене.

Та я не здавалась. Вже наступного дня, коли їх не було вдома, я приїхала на квартиру, зібрала всі їх речі та відвезла до зятя – мені було байдуже де він їх оселить, хоч я розуміла, що в однокімнатній квартирі це буде складно. Далі я просто замінила замки. На дзвінки свахи я не відповідала – не хотіла псувати собі нерви та й про що розмовляти. Про те, що вони знищили ремонт? Про те, що поламали техніку? Про те, що я маю сплачувати борги за комунальні послуги?

Може мене хтось буде засуджувати, але я не готова на такі жертви заради людей, які не цінують добре ставлення. Можливо моя донька і зять теж будуть ображатись, але ж моїми почуттями ніхто з них не переймається.

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Попросила мене донька пустити сватів в однокімнатну квартиру, що мені дісталась від мами – пожити недовго. А тепер виселити їх не можу.