Я з дружиною жив у Львові. Ми давно про це мріяли. Накопичували. Вдалось за вигідною пропозицією купити житло в самісінькому центрі.
4 роки тому ми з Мар’яною стали батьками. Вона народила донечку Софійку. Увесь цей час жили ми щасливо і спокійно втрьох і ніхто нас не турбував.
У мене є брат Дмитро. Він теж має жінку і сина, якому 5 років. Вони жили в нашому рідному містечку. Хоч в лице брат завжди мені посміхався, та я завжди розумів, що він мені заздрить.
Нещодавно зателефонував мені. Без «доброго ранку» і без «будь ласка». Сказав, щоб я приїхав по них.
Я спочатку не зразу зрозумів у чому справа. На годиннику була сьома ранку. Виявилось, що брат з сім’єю чекав мене на вокзалі. Приїхав до нас у гості на Різдво. У Львові в цей час особлива атмосфера, в маленьких містечках такого відчуття свята не знайдеш.
Я звісно був ошелешений таким наглим приїздом без жодних домовленостей, та дружина переконала мене, що негарно змушувати сім’ю чекати.
Я й поїхав. Проте, на цьому мій терпець і закінчився.
Виявилось, брат моїй дитині, яку вперше бачить, навіть цукерки не привіз. Та це ще не так страшно. Він зовсім не планував їхати в готель. Залишився у нас.
Ще й сказав, що вони поселяться в дитячі, щоб ми дочку забрали. А вона тільки відучилась спати з нами. І знову те саме.
Окрім того, їсти вони також не купляли. Сідали за наш стіл, навіть не питаючи. Цілими днями удома сиділи і в центр вийшли всього лише два чи три рази.
А затягнулось таке гостювання не на 2-3 дні, а цілі 2 тижні. Вони б ще просиділи, та я вже зовсім розізлився. Сказав їм швидко забиратись Брат звісно дуже образився, та іншого вибору у мене не було.
Навіть моя маленька дочка постійно перепитувала чи ми тепер так і житимемо з постійними гостями.
