Я просто обожнюю подорожувати. Цього року мав змогу поїхати у гості до бабусиної сестри у Канаду. Так склалося життя, що вона ще молодою дівчиною виїхала зі своїм чоловіком на роботу у Торонто, там народилися їх діти та онуки, останні, до речі, жодного разу не були на батьківщині своїх бабусі та дідуся. Щороку вони кличуть до себе у гості то бабусі, то моїх батьків, а у них завжди знаходяться відмовки чи так сказати серйозні причини, щоб не поїхати: ремонт у будинку, погане самопочуття, кошти та цей список можна продовжувати нескінченно.
Тітка Віра з дядьком Андрієм уже теж не молоді та тривалі перельоти для них дуже виснажливі. В останній телефонній розмові запросили мене у гості, а я одразу і погодився, тим більше вони покриють усі втрати на мій переліт.
Я не міг дочекатися, того часу коли вже потраплю у Канаду. І мої сподівання виправдалися. Тільки приземлився літак і мене все приємно дивувало: ставлення людей, дисциплінованості, культура водіїв на дорогах.
За період мого перебування там я відвідав багато їхніх визначних місць, побував на водоспаді Ніагара, але найбільше мені запам’яталася згуртованість і дружність українців, які там мешкають. Вони, наче велика родина, яка знає один про одного все. Допомагають у потребі та ніколи не залишать у біді.
Після приїзду в Україну я себе ловлю на думці, якби ж і наші люди так ставилися один до одного, то й жити було б легше.
