Був у мене однокласник. Худенький, простенький, звичайний хлопчик. Жив із батьками далеко від школи в приватному будинку. Такому ж простенькому та непомітному будиночку. Цивілізації там не було, ні води, ні світла. Йому доводилось постійно воду з криниці носити на коромислі, багато й навіть не знають, що це таке. А він кожен день тягав. А потім ще й помиї виносив. У приватному будинку завжди так скільки приносиш, стільки й винесеш.
Крім води, він пічку топив. Зранку й ввечері дрова рубав та заносив у хату. Таскав газові балони. Взимку сніг згрібав, літом мамі з городом все допомагав: щось скопати, посадити. Друзів у нього не було. Та йому й не до них зовсім. Цілий день по господарству допомагав, а ще й у школу ходити треба. А потім уроки приходилось біля свічок вчити. На вихідних було легше, батьки вдома були, тому вже робили все разом. Загалом, він не скаржився. Але й навіть не було кому, друзів не мав, а вчителям будо все одно на проблеми учнів. Хіба що батькам. І то не думаю.
Навчався добре, на перервах постійно читав. Можливо тому що подобалось, а можливо тому що від однокласників ховався. Вони над ним постійно знущались. Тоді діти були дуже жорстокими. Бачили як він помиї носить, то називали його різними образливими словами. Він і одягнений був не дуже пристойно, завжди у чомусь старому й занедбаному. У ті часи багато хто так жив!
І ось ми уже дорослі. Маємо свої сім‘ї. А цей хлопець живе там як і раніше, на тому ж місці. Тільки тепер замість маленького простенького будиночка, стоїть красивий дерев‘яний котедж. І вода, і опалення, і світло – усе в них є! Тільки сніг й досі взимку лопатою згрібає. Але він не скаржиться. Спокійно, без проблем, все так само господарством своїм займається. Має сина та дочку, яких теж привчив такої роботи. Тому вони тепер разом все роблять. Також він продуктовий магазин свій у нашому районі відкрив. Так діти залюбки самі згоджуються допомагати там йому. То підлогу помиють, то підметуть. Син продукти розвантажувати допомагає. І не соромляться ні краплі.
Але що дивно у цьому всьому, як до його дітей ставляться однокласники. Вони, не такі як ми, а навпаки поважають тих дітей, за те, що вони такі працьовиті. Деякі однокласники його сина навіть заздрили, що тато офіційно його на роботу вантажником взяв та навіть трудову книжку видав.
Я дуже радий, що нове покоління росте зовсім іншим, ніж було наше!
