Коли ми з сестрою були малими, то жили з батьками у маленькій двокімнатній квартирці й перед сном завжди мріяли про свій величезний будинок, де ми б жили разом зі своїми сім’ями. В дитинстві ми були з нею дуже близькі, тому хотіли завжди бути поруч, бути один для одного опорою і підтримкою.
І наша мрія таки здійснилась. До нашого повноліття батьки збудували за містом великий котедж для двох сімей і подарували його нам із сестрою. Перші 2 роки ми жили там тільки удвох, як то кажуть, душа в душу. Сестра вийшла заміж у 20 і її чоловік переїхав до неї. Не скажу, що у нас були дружні стосунки, але ми завжди старались приховувати свою неnрия3нь один до одного заради людини, яку любили обоє.
Але пізніше, коли я одружився, сестра не стала робити таку послугу для мене і щодня сkанgалила із моєю дружиною. Чимось вона їй, бачте, не догодила. Батьки завжди були на боці сестри та зятя, а мене просили поступатись і терnіти, бо ж вона моя найближча людина. Пів року ми жили як у «Кайдашевій сім’ї», доки мені це все набриgл0. Я вирішив переїхати із дружиною ближче до центру міста і звести до мінімуму спілкування з родиною.
Я запропонував викупити свою частину будинку сестрі або батькам, щоб на ці гроші придбати квартиру. Ніхто із них не погодився, а сварkи тільки наростали. Тому через кілька місяців таких переговорів я вирішив продати свою частку чyжиm людям і хай собі вживаються, як захочуть.
З того часу вже минуло 3 роки, а зі мною досі н1хто не спілкується і навіть н1хто з родини не привітав мене із народженням сина.
