Точніше, я так подумала. Проте вирішила підійти ближче і виявилось, що таки помилилась.
Та зима була, на диво, дуже сніжна та морозна. Такого вже давно не бачили в наших краях, щодня сніжило, температура не підіймалась вище 0 градусів.
Я поверталась з роботи, бо мене відпустили швидше перед святами. Я йшла своїм звичним шляхом через сквер біля свого будинку і нічого незвичного не помічала.
Раптом у снігу було видно шматочки чорної шубки. Я спочатку подумала, що хтось викинув тут стару шубу і її припорошило снігом. Люди ж усякі бувають, особливо, в моєму районі. То ж це не дивно. Та все ж я вирішила підійти ближче і не прогадала.
В снігу лежали два чорні собачата. Вони практично не рухались, бо вже добряче замерзли, мали щонайбільше місяць. Мабуть, хтось викинув.
Звісно ж , я собачат забрала одразу додому. Трохи відігріла і подзвонила волонтерам з притулку. Вони попросили привезти знайд у їхню лікарню, і сказали, що мають місце, щоб їх залишити. Я дуже зраділа і наступного дня усе зробила, як мені сказали.
Тваринки вже були у кращому стані. Ніяких серйозних проблем зі здоров’ям ветеринари не виявили. Звісно ж після того, я ще їх навідувала, доки волонтери не прилаштували собачат.
Зараз я дізналась, що малюки знайшли свій дім. У них люблячі господарі. А одного з них навіть забрала сім’я з Франції.
От так буває у нашому житті. Цікаво досі, чим керуються люди, які ось так просто серед зими викидають маленьких цуценят на вулицю? Ніколи не зрозумію цього? А як ви вважаєте?
