Від народження я жив в будинку за містом, там познайомився зі своєю дружиною Міленою, ми одружились і в нас народились двоє прекрасних дітей. Моя дружина хороша господарка, але завдяки тому, що вона працює фрилансером, Мілена не переживає через порядок вдома, адже ми можемо собі дозволити заплатити за клінінгову компанію.
Я також маю бізнес, але у місті, і тому ми із дружиною вирішили купити квартиру і поїхати із села. Зважаючи на наш обмежений бюджет, ми придбали квартиру не в новобудові, але близько до центру міста. Це чудовий варіант, оскільки для дітей є близько школа та садочок, моя робота також поруч. Дружині також зручно, оскільки тепер, коли клієнти просять зустрічі, то вона може легко влаштувати їх у кафе біля нашого будинку.
Сусіди наші — це літні люди, з якими образу ж познайомилась Мілена. Вони видались дуже милими та приємними. Відтоді, як моя дружина принесла їм пиріг на честь знайомства, то Оксана Володимирівна, наша сусідка, щоразу із нами віталась, пригощала дітей цукерками, та запрошувала на чай.
Мілені була приємна така увага, адже вона багато працює, і часу, аби десь зустрітись зі знайомими, майже не вистачає.
Одного вечора Оксана Володимирівна прийшла до нас у гості. Ми розмовляли про щось, і вона запитала: “Що ж ти, Мілено, цілими днями сидиш вдома, а їсти в тебе не приготовано, та ще й пил лежить на поличці в коридорі?”. На що моя дружина просто відповіла, що після того, як ми переїхали, вона ще не встигла викликати клінінг додому, а їжа, яку приготував кухар, вже закінчилась. Літня жінка здивувалась, оскільки не зрозуміла, що то за слово таке “клінінг” та і про якого кухаря йдеться. Після того, як дружина їй все пояснила, то Оксана Володимирівна розізлилась. Вона обурилась через те, що Мілена “ніде не працює, а робити вдома нічого не хоче”.
Ми не стали їй пояснювати нічого, адже це зовсім не мало сенсу, але відтоді сусідка навіть не заходить до нас. Іноді, коли приходять люди із клінінгової компанії, вона їх проганяє, і свариться.
Нещодавно Олена Володимирівна прийшла до нас та зробила скандал, мовляв, це неправильно, коли чужі люди приходять до хати, аби поприбирати. “Я все життя прибирала в себе вдома, працювала, а ви тільки по ресторанах і соваєтесь, більше нічого не робите! Що то за молодь пішла?!”.
Сусідка не хотіла розуміти того, що в наш час це зовсім нормально, коли люди можуть собі дозволити заплатити за послуги клінерів, та не готувати їжу, а найняти спеціальну людину, яка це робитиме. От і все.
Відтоді під нашими дверима почали з’являтись гори бруду, який, очевидно, сусідка підкидує нам, коли замітає у під’їзді. Але ніяких доказів цьому в нас немає, і нам доводиться просто із цим змиритись.
