– Привіт, доню, як ти там, — набрала мене моя мама, — як немовля, молочко даєш? Ти нічим не переймайся, ми все зробимо, усім допоможемо. Що купити на виписку?
– Мам, та не вигадуйте, Ви краще дайте кошти, ми вже самі щось малому подивимось, або купіть ліжечко, я до речі одне дивилась в інтернет-магазині. Якраз під наш інтер’єр в кімнаті ідеально підходить, складається легко та й має функцію колисання. То можете зробити ще й так.
– Та це ж чудово! Нам ще легше, якщо ти вже обрала, просто купимо та й все, для нашого маленького внука, хоч зірку з неба.
Та ця вся ейфорія тривала недовго, допоки вони не поїхали в епіцентр. Подивились на цінники й очманіли. Двадцять тисяч гривень, тридцять! Та це ж божевілля, купити за такі гроші ліжечко на 5 місяців, а потім викинути його!
– Та вона здуріла зовсім, — сказала сестра, — Мам, віддаймо їй ліжко нашого Микити. Воно ж як новеньке, скажу чоловіку, щоб приніс із підвалу. Для чого такі гроші на вітер викидати, та це ж абсурд!
– Я гадаю, ти маєш рацію. Я й сама не очікувала на таке. Хотіти можна багато, а чи це розумно, то інше питання. Що дамо, те й буде мати, корону не згубить.
Отож, віддала сестра ліжко свого малого. Ще пішли вони докупили разом ванночку дитячу та підгузки. Думали, нічого страшного не буде, сподобається, що вони приготували. Грошей багато не витратили, зате все зробили, як має бути, а бажання захмарні ще будуть здійснювати, як свої кошти тратити почнуть.
Біля полового зібрались найближчі друзі, навіть колеги з роботи прийшли, зустріти породілля, й, звичайно, рідні та батьки чекали теж. В основному всі дарували кошти та іграшки дитині, все що потрібно на перший час молодій сім’ї. Та от і мама віддала їх презент для малюка, ліжечко, яке вони принесли та гарно упакували.
Та очікування доньки повалились вщент. Одразу стало помітно, як вона розчарувалась і настрій одразу зник. Пощастило лише, що колеги з роботи подарували автокрісло і було як завезти маля додому. Так якось у хвилину настрій змінився у всіх, батьки теж помітили невдоволений вираз обличчя дочки.
– Ви бачили, яка нахаба, навіть дякую не сказала, — шепотіли родичі між собою, — Це діло таке, але хоча б з поваги могла б подякувати, кожен виходить із можливостей, які має. Люди старались, думали, як організувати все, а вона так себе поводить, дивно.
Уже всі порозходились та й поїхали додому. Батьки занесли ліжко та усі подарунки й вирішили одразу скласти його. Та уже в процесі зрозуміли, що в кімнаті воно не влазить, навіть якщо посунути диван та й на вигляд, якщо чесно не дуже. Таке велике і решітка не знімається, не зручно буде дитину класти чи годувати.
– І як оце вона має до дитини вставати, в іншу кімнату ходити чи що? – промовила сваха до Лізиної мами. Це ж взагалі не зручно, навіть іграшки ніде заховати, чим Ви думали, як його сюди притягли.
Та це ліжечко тут і не стало б. Те що Ліза дивилась, було б ідеальне, і складалось легко й можна було решітку знімати, ставити якраз до ліжка близенько, годувати чи колисати зручно. І як їй тепер з таким «комфортом» бути, я не знаю. Не зможе ж дитина весь час з ними спати, потім так і звикне.
– Донька, більше не стала це слухати, — й каже, — Дякую дуже, але краще заберіть назад цей презент. Ми не зможемо його тут поставити та в користуванні воно не зручне. Те що я обирала, звичайно з дорожчих, але ідеально підходить для нас. По габаритах та у користуванні. Віддайте його Аллі назад, може ще стане їй у пригоді.
Сестрі ліжечко вже не віддавали, бо як збирали назад то зламали дві ніжки й ремонтувати ніхто не хотів.
– Та як такою невдячною бути, не так я ж її виховувала, — говорила жінка. І що тепер з цим робити?
Так от, для новоспеченої матусі, хотіли віддати річ, яка взагалі їм не підійшла та ще й ображені після цього лишились.
