– Ти знову, Ольго, нарядилася, як юнка? Та у твоєму віці потрібно носити довгі спідниці, щоб прикривати ноги, а не плаття такі, що все видно, – знову суворо вичитувала сорокарічну дочку Леся. Жінка мала майже сорок років педагогічного стажу, тому робота в школі вплинула значно на її характер та світогляд. Леся завжди строго одягалася, була дуже дисциплінованою та в суворості старалася виховувати єдину дочку Олю. Тим паче що вона ростила її сама. Тому доводилося бути лагідною мамою та строгим батьком.
Ольга навпаки не вдалася зовсім характером на матір. Вона завжди була веселою, душею компанії, любила гучні танці та співи. Вчилася дівчинка дуже добре, а якщо навіть отримувала негативну оцінку, то не надто тим заморочувалася. Оля не раз повторювала, що базові знання вже отримала, а формули з алгебри та фізичні закони в житті їй можуть не знадобитися. Та Леся була невблаганною, постійно змушувала дочку допізна сидіти над підручниками. Жінка чи то хотіла бачити в Олі великого вченого, чи то просто соромно було, що дочка вчительки може отримувати трійки або двійки.
Оля не послухала матір та не пішла навчатися до педагогічного університету. Для себе вона обрала професію режисера. Її завжди манив театр, кіно, вона гарно писала твори ще в школі, тому інститутське життя та навчання давалося неймовірно легко. До того ж дівчина робила ту справу, в котру була закохана. В Олі всі друзі були веселими та енергійними молодими людьми.
Коли Оля одного разу приїхала до мами на свята, у хаті сидів знайомий сільський сусідський парубок Іван. Його Оля знала, проте ніколи не була разом в компанії. Він завжди сидів вдома, рідко появлявся на людях, хіба що у церкві. Леся строгим поглядом глянула на Ольгу та вказала:
– Сідай.
Оля вже зрозуміла, що мама задумала щось недобре.
– Іван ось приніс тобі смачного торта. Будемо пити чай. А потім підете погуляєте.
– Мамо, то це ви що сватаєте нас чи як? – засміялася Оля.
– Роби те, що я сказала, – Леся суворо глянула на дочку.
Леся й справді задумала, що потрібно якнайшвидше одружити Івана з Ольгою, можливо, тоді вона стане правильною. Бо жінка вважала, що дочка йде неправильним шляхом у свої двадцять з гаком. Вона завжди хотіла бачити Олю діловою та серйозною, а не такою, що бігає зі сценаріями та виступає на сцені. Та Лесі нічого не вдалося. Оля різко відразу відповіла матері, що свою особисту долю вона вирішуватиме сама, а не за вказівками мами. Потім було ще декілька невдалих спроб у Лесі змінити дочку. Вона навіть намагалася зробити так, щоб дочка покинула університет. Та Оля тоді розставила все по полицях:
– Мамо, я в тебе єдина дочка. Якщо ти дійсно бажаєш мені щастя, не лізь в мої справи, будь ласка. У протилежному випадку ти більше мене не побачиш. Тоді Леся зрозуміла, що жартувати з донькою небезпечно та перестала влаштовувати різні витівки.
Ольга так не вийшла заміж, хоча Леся стогнала, що вже пора та хоче няньчити внуків. Зате жінка добилася неабияких успіхів у роботі та згодом придбала власну квартиру та авто.
Роки минали швидко. Леся старіла, а Оля все не поспішала заміж. Наближалася Пасха, Оля приїхала до матері в гості. Леся почала знову стару пісню:
– Ти колись мені привезеш нарешті зятя? Та й зміни нарешті цей одяг, наче тобі двадцять!
Оля лише посміхнулася. Вона ще не хотіла розповідати матері, що невдовзі виходить заміж. Вирішила сказати ближче до свята, щоб нічого не зіпсувати. Бо ж раптом матері зять не підійде…