Для Раїси завжди було неприйнятним спілкуватися з неприємними тобі людьми, бути улесливими чи підлаштовуватися під інших, якщо цього сам не хочеш. Через це вона часто мала проблеми в школі, тому що говорила все прямо в очі учням та вчителям. Від неї важко було приховати правду. Вона завжди викривала брехню та підлість, немов нутрощами їх відчувала. Батьки не раз просили Раїсу бути трішки іншою, десь підтакнути людям, десь змовчати. Проте їхні слова не діяли на дівчину.
Після закінчення школи Раїса вступила до університету на факультет журналістики. Вона бачила себе в майбутньому репортером чи телевізійною ведучою. Принаймні робила неабиякі успіхи в навчанні та користувалася авторитетом серед викладачів.
Правда, був один викладач, котрий постійно діставав студентів з просьбами то допомогти йому упорядкувати документи на кафедрі, то перенести стільці та парти з однієї аудиторії до іншої. За це він обіцяв ставити хороші бали за іспити. Проте для Раїси це було, як мінімум, дико. Вона одного разу сказала йому, що прийшла сюди здобувати освіту, та аж ніяк не виконувати примхи викладачів. Тим паче в її обов’язки не входило робити чужу роботу за когось.
Викладач добре запам’ятав Раїсу та коли прийшов час іспиту, він почав її засипати важкими питаннями, котрі вони ще навіть не проходили по навчальній програмі.
– Андрій Васильович, я все прекрасно розумію. Проте, якщо ви продовжуватимете цю гру, я вчиню по-іншому. Піду вище. Буде гірше для вас.
Викладач після цих слів зрозумів, що марні такі витівки з Раїсою. Таки поставив їй хороший бал за іспит, тому що й сам усвідомлював, що її знання бездоганні.
