Ми часто збиралися у кафе невеликою компанією подруг. З часом хтось приводив колег, хтось інших своїх подруг і компанія стала більша. Хоча тепер уже не всі так добре одна одну знали й були особистості, які навіть могли не подобатися, але традицію збиратися на дівоцькі посиденьки ми залишили. Регіна прийшла у компанію недавно ще й року не було. Вона мала складний характер і була досить гарячковою, але спільну мову знайшла з усіма. Але недавно вона розлучилася з чоловіком і дехто з нашої компанії змінив своє ставлення до неї.
Ми бачили її чоловіка лише кілька разів на спільних посиденьках на дні народженні у когось та на травневих святах під час спільної вилазки. Він був інтелігентним, але не занудним, постійно влучно жартував, допомагав усім за потребою, але особливо опікав Регіну. Він постійно тримав її за руку, укутував ковдрою і, по правді кажучи, був уважніший за решту чоловіків у компанії. Цим він усім запам’ятався. Всі ще говорили, як Регіні пощастило.
Регіна ж була йому протилежністю. Вона була дещо груба за вдачею, та й статура повністю відповідала її характеру. Була вона міцною та збитою, високою і дещо кремезною. Вона не була товстою, але тендітною її точно не можна було назвати.
Тож коли, одного дня Регіна прийшла на зустріч подруг і почала розповідати, що вони з чоловіком розлучилися, ми всі здивувалися. Особливо дивували нас її слова про вже колишнього чоловіка:
— Ну що за мужики пішли? Не чоловік, а слимак якийсь. Ну от чесне ж слово ні риба ні м’ясо. Давно вже пора було розлучитися, та це ж як старого немічного пса надвір вигнати.
Ми слухали її, але по очах було видно, що мало хто підтримав повністю.
З кожною новою зустріччю витримувати Регіну ставало все важче. Вона смакуючи розповідала деталі розлучення. Сказала, що забрала у чоловіка їхню спільну квартиру та машину і говорила, що залишила його ні з чим і таки, вважай, що викинула на вулицю як того пса.
Ми розуміли, що їй треба просто виговоритися і сподівалися, що скоро все вляжеться.
Але й через кілька місяців після розлучення вона говорила, що бачила його у кафе друзями й дивувалася, чого це він вештається по кафе та барах. Невже зі своїм характером та скромністю сподівається когось підчепити?
— Він же ж тихий та сірий, як миша. Кому він здався. Ще й роки вже зовсім не молоді. І живе на орендованій квартирі, тьху, — грубо вигукувала Регіна.
Нам вже відверто набридло це слухати. Такі ситуації псували настрій та атмосферу наших зустрічей. І найближча подруга Регіни не витримала і сказала:
— Ну ти ж сама з ним жила скільки років, якось же ж його обрала. А те, що на орендованій квартирі він, так це ж тому, що ти сама тепер живеш у ваших трьох кімнатах.
Регіна нічого не відповіла, але того вечора більше не сипала образ у бік колишнього чоловіка.
Ми з подругами пропустили кілька наших зустрічей аби не так часто бачити Регіну і не слухати, як вона ллє бруд на колись кохану людину, тим паче, що як виявилося й розлучення вона сама ініціювала.
Аж от ми таки знову зустрілися і Регіна була дуже сумна. Не груба, не агресивна, а просто сумна. Вона розповіла, що дзвонив колишній чоловік і запросив її на весілля, казав, що не знав чи це доречно, але ж скільки років були разом, наче й не чужі. Розповів, що він зустрів своє шкільне кохання і наступного літа вони планують весілля.
